Розділ «Частина друга»

— Що там був за шум? З ким ти?

— Я тут. Усе добре.

— Ні, неправда. Залишайся на місці.

— Тату, мені треба йти. Пробач.

— Стій. Не клади слухавки. Джейку, ти заплутався.

— Ні. Я такий, як дід. Я володію його даром.

На іншому кінці пауза. Потім:

— Будь ласка, повернися додому.

Я глибоко вдихнув. Забагато треба було сказати, а говорити часу не було. Цього мало вистачити:

— Сподіваюся, що колись, одного дня, я зможу повернутися додому. Але спершу мені треба дещо зробити. Я просто хочу тобі сказати, що я люблю тебе й маму і все це роблю зовсім не для того, щоб завдати вам болю.

— Джейку, ми теж тебе любимо, і якщо це все через наркотики абощо, нам байдуже. Ми тебе вилікуємо. Я ж кажу, ти просто заплутався.

— Ні, тату, я просто дивний.

Я вимкнув зв’язок і мовою, знання котрої за собою навіть не підозрював, наказав порожняку встати.

Покірний, мов тінь, він послухався.