Розділ «Частина перша»

— Обшукайте решту, — наказав він. — Побачимо, чи нема в них при собі чогось цікавенького. Хто чинитиме опір, пристрельте.

Поки двоє солдатів із гвинтівками стояли на варті, третій нас обшукував: переходив від одного дивного до іншого і вивертав наші кишені. У більшості нічого не було, крім пушинок і крихт хліба, проте у Бронвін солдат знайшов гребінець зі слонової кістки. «Будь ласка, віддайте, це належало моїй мамі», — слізно попросила вона, та він лише розсміявся і сказав: «От тільки розчісуватися ним вона тебе не навчила, мужикувате ти дівчисько!»

У Єноха знайшли маленький пакуночок з могильною землею, повною хробаків. Солдат розгорнув його, понюхав і з огидою кинув на долівку. У мене в кишені він знайшов розряджений мобільний. Коли він стукнувся об підлогу, Емма здивовано глянула на мене, і в її погляді читалося запитання: навіщо він тобі? Горацій нерухомо лежав на підлозі. Він або справді вирубився, або вдавав непритомного. Далі настала Еммина черга, але допускати, щоб її обшукували, вона не збиралася. Коли солдат наблизився до неї, вона показала зуби й прогарчала:

— Тільки торкнися мене, і я спалю тобі руку!

— Уу, скільки вогню! — І він розреготався. — Вибач, не стримався.

— Я не жартую. — Емма прийняла руки з-за спини. Вони світилися червоним жаром, і навіть на відстані трьох футів я відчував гарячі хвилі, що від них ішли.

Солдат відскочив од неї подалі.

— Гаряча штучка з запальною вдачею! — сказав він. — Люблю таких жінок. Але тільки спробуй мене обпекти, і Кларк заляпає стіну шматками вашого мозку.

Солдат, на якого він показав, притиснув дуло гвинтівки до Емминої голови. Емма заплющила очі, часто-часто дихаючи. Потім опустила руки й згорнула їх за спиною. Вона вся аж бриніла від гніву.

Так само, як я.

— Ану без фокусів, — попередив її солдат. — Не роби різких рухів.

Стискаючи кулаки, я дивився, як він ковзає руками вгору і вниз по її ногах, потім проводить пальцями нижче вирізу сукні — і все це аж занадто повільно і з ласою усмішкою. Ще ніколи в житті я не почувався таким безсилим, навіть тоді, коли ми були замкнені в клітці для тварин.

— У неї нічого немає! — закричав я. — Не чіпайте її!

На мене не звернули уваги.

— Оця мені подобається, — сказав солдат пану Вайту. — Думаю, нам варто трохи потримати її у себе. Для… дослідів.

Пан Вайт скорчив гримасу.

— Капрале, ви огидний представник виду. Але я з вами згоден — вона цікава. Я чув про тебе, — сказав він, звертаючись до Емми. — Я б усе віддав, аби вміти те, що вмієш ти. Якби ж ми могли загнати твої руки в пляшку…

Пан Вайт якось дивно всміхнувся і повернувся до солдата.

— Закінчуй, — відрізав він. — Ми не чекатимемо цілий день.

— Із задоволенням, — і солдат підвівся, проводячи руками по тілу Емми.