Розділ «Глава XVIII. Степан-Бандер»

— Ну-ну, — хмикнув Степан. — Ти, взагалі, журналіст чи хто?

— I am bad guy, Styopa, — відповів Олексій англійською. — A very bad guy[225].

— Отож-бо я й дивлюся, — прошепотів Степан. Англійської він не знав зовсім.

Вони насилу дісталися до наступного привалу — згорілого БМП. Знову двічі кольнуло й відпустило.

Степан лежав на броні, дивився на зірки. Олексій сидів на бетоні, притулившись спиною до крижаного траку машини.

— Навіщо ти рятуєш мене, дядьо Льошо? — почав Степан.

— Хтось же має розповісти, як усе було.

— Ти й розкажеш.

— Я говорити не вмію. Лише знімати.

— І стріляти ще, і кров зупиняти, і поранених виносити.

— Стьопо, помовч. Тобі не треба напружуватися зараз.

— Добре, останнє запитання. Тільки поклянися, що не збрешеш.

— Клянуся.

— Ти ж розумієш, що мені кінець. Скажи мені правду.

— Не розумію, але скажу.

— Ти спав із Нікою?

— Ні. Я вже говорив тобі.

Степан знову знепритомнів.

Залишалося ще метрів сто. Олексію здавалося, що він уже розрізняє в темряві обриси метеостанції. «Тепер головне, щоби свої не підстрелили», — подумав він.

* * *