Розділ другий

— Тоді ну його, — вирішив я, вдивляючись у проходи, що відгалужувалися ліворуч, проворуч і просто поперед нас. — Куди?

Ми вибрали навмання — просто вперед — і пішли в прохід. Та не встигли й десяти кроків ступити, як почули голос.

— На вашому місці я б туди не ходив. Це Провулок Канібалів, і назвали його так не тому, що це симпатична назва для провулка.

Позаду нас виріс Шарон. Руки він узяв у боки, наче тренер з фітнесу.

— На старості літ я стаю якийсь м’якосердий, — зізнався він. — Або на голову вже слабую.

— Тобто ви нам допоможете? — спитала Емма.

Почався легкий дощ. Шарон підвів погляд угору і підставив сховане обличчя краплям.

— Я тут знаю одного юриста. Спочатку ви підпишете мені контракт, у якому буде чітко вказано, що ви мені заборгували.

— Добре, добре, — погодилася Емма. — Але ви нам допоможете?

— А потім я пошукаю людину, яка полагодить мені човен.

— А потім?

— А потім я вам допоможу, так. Хоча жодних результатів обіцяти не можу, і від самого початку хочу заявити, що, на мою думку, всі ви бовдури.

Ми ніяк не могли наважитися йому подякувати — заважало все те, що він примусив нас пережити.

— А зараз тримайтеся ближче до мене і неухильно виконуйте кожну вказівку, яку я вам дам. Ви сьогодні вбили двох стерв’ятників, і на вас будуть полювати, запам’ятайте мої слова.

Ми з готовністю погодилися.

— Якщо вас упіймають, ви мене не знаєте. Ніколи раніше не бачили.

Ми кивали, мов китайські бовванчики.

— І, хоч би там що, у жодному, жодному разі не торкайтеся навіть найменшої краплі амброзії, або, клянуся, ви ніколи звідси не виберетеся.

— Я не знаю, що це таке, — сказав йому я. І з виразів облич Емми та Едисона стало ясно, що вони так само непосвячені.

— Дізнаєтеся, — зловісно відповів Шарон і, зашурхотівши плащем, розвернувся та пiрнув у лабiринт.