Розділ «Частина 8»

— Розо!

То були не ті двері.

Пані Гольцапфель не вельми зраділа.

- Schwein! Не той будинок. — Вона протискувала слова крізь замкову шпарину. — Сусідні двері, дурний Saukerl.

— Дякую, пані Гольцапфель.

— Запхай своє «дякую» сам знаєш куди, недоумку.

— Перепрошую?

— Та йди вже додому.

— Дякую, пані Гольцапфель.

— Я хіба не казала, куди можеш запхати своє «дякую»?

— А хіба казали?

(Дивовижно, що можна скласти зі шматочків розмов у підвалі і читання на кухні нестерпної старушенції.)

— Та щезни нарешті!

Коли він таки доплентав додому, тато не пішов спати, а піднявся до кімнати Лізель. Він нетверезо стояв на порозі і дивився, як вона спить. Дівчинка прокинулась і спросоння подумала, що це Макс.

— Це ти? — запитала вона.

— Ні, - відповів Ганс. Він добре знав, про кого вона думала. — Це тато.

Він позадкував з кімнати, і Лізель почула його кроки, що спускалися до підвалу.

У вітальні солодко хропіла Роза.

Близько дев’ятої ранку на кухні Лізель отримала наказ від Рози.

— Подай-но мені оте відро.