Розділ «Частина 8»

Жінка набрала холодної води і понесла відро до підвалу. Дівчинка кинулась за нею, марно намагаючись її відговорити.

— Не треба, мамо!

— Не треба? — Роза кинула на неї короткий погляд. — Невже я щось пропустила, Saumensch ? То тепер ти у нас тут командуєш?

Обидві застигли.

Дівчинка нічого не відповіла.

— Так я і думала.

Вони спустилися до підвалу і побачили тата, що лежав на спині посеред купи полотен. Він вирішив, що не заслуговує на матрац Макса.

— Так-так, подивимось… — Роза підняла відро, — чи він ще живий.

- Ісус, Марія і Йосип!

Мокра пляма була овальної форми, вона розтягнулася від голови до грудей Ганса. Волосся йому прилипло на один бік і навіть з вій скапувала вода.

— А це за що?

— Старий пияк!

- Ісус…

Від татового одягу підіймалася якась незрозуміла пара. Було видно його похмілля. Воно навалилося йому на плечі і давило, як мішок мокрого цементу.

Роза перекинула відро з лівої руки в праву.

— Тобі пощастило, що тебе забирають на війну, — сказала вона. Тоді простягнула палець і не побоялась ним потрясти. — Інакше я б сама тебе вбила, можеш не сумніватися.

Тато витер з горла цівку води.

— Обов’язково треба було?

— Обов’язково. — Вона вже підіймалася по сходах. — Якщо через п’ять хвилин тебе не буде на кухні, отримаєш іще одне відро.

Лізель залишилася з татом в підвалі і взялася витирати полотнищем воду.