Розділ «Частина 8»

Через п’ять днів, коли вона знову вийшла, щоб скласти звіт про погоду, Лізель не змогла роздивитися небо.

На сусідньому ґанку сиділа Барбара Штайнер, з гарно зачесаним волоссям. Вона курила і тремтіла. Лізель попрямувала до неї, але зупинилась, побачивши Курта. Він вийшов з будинку і сів біля мами. Помітивши, що дівчинка зупинилась на півдорозі, хлопець вигукнув:

— Ходи сюди, Лізель. Руді скоро вийде.

Ще трохи постоявши, вона пішла до сусідів.

Барбара курила.

На кінчику цигарки хиталася зморщечка попелу. Курт вихопив її, збив попіл, затягнувся і повернув цигарку мамі.

Коли цигарка скінчилася, Барбара підняла очі. Вона провела рукою по охайних пасмах свого волосся.

— Нашого тата теж забирають, — сказав Курт.

Усі затихли.

Недалеко від пані Діллер групка дітей копала м’яча.

— Коли вони приходять і просять віддати їм твою дитину, — пояснила Барбара Штайнер, ні до кого не звертаючись, — ти мусиш сказати їм «так».

Дружина дотримувача слова

ПІДВАЛ, 9-ТА РАНКУ

Шість годин до прощання:

— Я грав на акордеоні, Лізель. На чужому акордеоні. — Він заплющує очі. — Публіка шаленіла.

Не враховуючи склянки шампанського минулого літа, Ганс Губерманн за десять років не випив навіть крапельки спиртного.

Але настав вечір перед відбуттям до тренувального табору.

Ще в обід вони з Алексом Штайнером пішли до «Кноллера» і просиділи там до самого вечора. Пропустивши повз вуха погрози дружин, обоє чоловіків напилися до забуття. Та ще й власник «Кноллера» Дітер Вестгаймер наливав їм задарма.

Мабуть, тоді, коли Ганс ще був тверезий, його запросили на сцену зіграти на акордеоні. Відповідно до обставин він зіграв горезвісну «Сумну неділю»[50] — угорський гімн самогубців, — і, хоча він пробудив весь той смуток, завдяки якому ця мелодія стала відомою, публіка справді шаленіла. Лізель уявила, як це виглядало, як звучало. Набиті роти. Порожні гальби пива в патьоках піни. Міхи тяжко зітхнули, і мелодія скінчилася. Залиті пивом горлянки кликали його назад до барної стійки.

Коли обоє сяк-так дісталися додому, Ганс не міг поцілити ключем у дверний замок. Тож він постукав. Кілька разів.