Розділ «Частина 8»

Останні місяці 1942 року Лізель гризли думки про трьох, як вона їх називала, невтішних чоловіків. Вона гадала, де вони можуть бути і що з ними відбувається.

Одного дня вона витягла з футляра акордеон і протерла його ганчіркою. Лише разочок, перед тим як заховати його, дівчинка зробила те, на що не наважилась мама. Лізель торкнулася пальцем однієї з клавіш і легенько надула міхи. Роза мала рацію. Від цього звуку кімната ще більше спорожніла.

Щоразу, зустрічаючи Руді, вона запитувала, чи були якісь новини від його тата. Іноді він детально переповідав їй листи Алекса Штайнера. У порівнянні з ними один-єдиний лист її тата трохи розчаровував.

А про Макса вона могла тільки здогадуватись.

Лізель з великим оптимізмом уявляла, як він сам крокує безлюдною дорогою. Інколи вона бачила, як він прочиняв якісь двері до порятунку, обманувши своїм фальшивим посвідченням потрібну людину.

Ці троє чоловіків з’являлися всюди.

У школі вона бачила тата через вікно. Макс частенько сидів з нею біля каміна. Алекс Штайнер приходив, коли вона була з Руді, - він дивився на них, коли обоє кидали велосипеди на Мюнхенській вулиці і зазирали до його крамниці.

— Подивись на ці костюми, — казав їй Руді, притиснувши до скла обличчя і долоні. — Вони нікому не потрібні.

Хоч як дивно, найулюбленішою розвагою для Лізель стала пані Гольцапфель. Тепер сеанси читання проходили ще й у середу, тож вони закінчили читати скорочену водою версію «Свистуна» і перейшли до «Носія снів» . Час від часу стара пані заварювала чай чи пригощала Лізель супом, який завжди був набагато смачніший за мамин. Не такий водянистий.

Між жовтнем і груднем Молькінґом пройшов іще один парад євреїв, а потім мав бути ще один. Як і перед тим, Лізель поквапилась на Мюнхенську вулицю — цього разу вона хотіла пересвідчитись, що серед євреїв немає Макса Ванденбурґа. Дівчинка розривалася між зрозумілим бажанням побачити його — дізнатися, що він досі живий, — і не побачити, що могло означати будь-що, в тому числі і його свободу.

У середині грудня невелику групку євреїв та інших негідників знову провели Мюнхенською вулицею, в Дахау. Парад під номером три.

Руді цілеспрямовано навідався на Небесну вулицю, 35 і повернувся з невеличким пакунком і двома велосипедами.

— Ти зі мною, Saumensch?

ВМІСТ ПАКУНКА РУДІ

Шість черствих окрайців хліба, розламаних на четвертинки.

Вони обігнали парад, що рухався в Дахау, і зупинились на безлюдному відрізку дороги. Руді передав їй пакунок.

— Візьми жменю.

— Не знаю, чи це добра ідея.

Він ляпнув їй на долоню шматочок хліба.

— Так робив твій тато.