Розділ «Частина 8»

Під кроквами гілок і високою стелею дерев вони розбіглися врізнобіч.

— Не зупиняйся, біжи, Лізель!

— А велосипеди?

— А що з велосипедами?

- Scheiss drauf! Грець з ними, кому вони треба!

Вони бігли, і десь за сто метрів згорблене дихання солдата наздогнало її. Воно кралося зовсім близько, і Лізель чекала, що от-от з’явиться і його рука.

Їй пощастило.

Вона отримала лише копняка під зад і пригорщу слів:

— Тікай, мала, тобі тут не місце!

Лізель бігла без зупинки ще добру милю. Гілки шмагали її по руках, шишки котилися під ногами, а запах ялинкових голок дзвенів у її легенях.

Минуло аж сорок п’ять хвилин, поки вона повернулась назад, а Руді вже був там, сидів біля іржавих велосипедів. Він зібрав залишки хліба і жував черствий закам’янілий пайок.

— Я ж казав тобі не висовуватись, — сказав він.

Вона повернулась до нього задом.

— Глянь, чи нема відбитка?

Таємна книга замальовок

За кілька днів до Різдва відбулася ще одна атака, та на Молькінґ нічого не впало. Як повідомлялося у новинах по радіо, більшість бомб скинули на відкриту місцевість за містом.

Але куди важливішою була реакція в бомбосховищі Фідлерів. Коли прибули останні постійні відвідувачі, усі врочисто повсідалися і застигли в очікуванні. Вони дивилися на дівчинку і чекали.

Лізель почула татів голос, він голосно пролунав у її вухах.

- І, якщо будуть нові атаки, продовжуй читати в бомбосховищі.

Лізель не квапилась. Хотіла пересвідчитись, що вони справді цього хочуть.