TextBook — Тебе це не обходить.
— Мене — ні, — погодився я. — Це тебе має обходити.
Вона холодно подивилася на мене.
— А тобі що з того?
— А це вже тебе не обходить, — сказав я.
Вона навіть не посміхнулася. Її губи тремтіли.
— Тим, хто мене знає, відомо, що я у захваті від Пабло. Моя родина та...
— Але я майже незнайомець, — перервав її я. — Тож хочу почути це від тебе.
— Почути що?
— Що ти його кохаєш. Що ти одружуєшся не тільки для того, щоб утекти з дому, щоб покласти відстань між собою та Барселоною, між собою та своєю родиною. Що ти їдеш, а не втікаєш.
Її очі сповнилися злими сльозами.
— Ти не маєш права таке мені казати, Даніелю. Ти мене не знаєш.
— Скажи мені, що я помиляюсь, і я піду. Ти кохаєш його?
Ми довго дивилися одне на одного й мовчали.
— Не знаю, — нарешті пробурмотіла вона. — Не знаю.
— Хтось сказав: у мить, коли ти замислюєшся над тим, чи кохаєш когось, ти вже назавжди перестав кохати цю людину.
Беа шукала в моїх словах іронію.
— Хто це сказав?
— Дехто на ім’я Хуліан Каракс.
— Твій приятель?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тінь вітру» автора Карлос Руїз(Руїс) Сафон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Місто примар“ на сторінці 42. Приємного читання.