Розділ «Частина перша Юний Мандрівник»

…Поки йшло слідство, Гозанг відбував домашнє ув’язнення. Йому заборонили виходити з дому і приймати відвідувачів.

НА МОРІ

Куций, зате розлогий і стрімкий вітрильник «Женев’єва», заглибистий посередині і майже однаково зависокий що на баштовидній кормі, а що на носі, був стотонної вантажності і мав, рахуючи священика, тридцять шість чоловік обслуги. На бушприті виринало з-під води дерев’яне зображення нагої жінки, яку моряки називали «пресвятою дівою». Високе поруччя з чорного кипарису прикрашало обшиті міддю облавки.

Клаусові здавалося, що «Женев’єва» усім кораблям корабель. Та й уся обстановка на ній тішила око.

Під кормою був «салон» капітана з чудовим видом на море. Окрему каюту займали керманич, судновий священик і цирюльник: тут таки під кормою були зброярня і камбуз. Решта екіпажу мешкала в тісненькому закапелку на носі корабля, де тридцять чоловік спочивали покотом на долівці, але Клауса це не лякало. Він чимало бачив таких кораблів, де бракувало навіть стелі над головою і моряки спали просто неба. Йому дістався клаптик долівки біля самого виходу — гіршого місця, звичайно, вже не придумати. Та Клаус не бідкався. Він залюбки примостився і тут.

Вітер дув не спадаючи. Корабель безшумно мчав по хвилях. Клаус високо сидів у марсовому розгойданому кошелі і спостерігав за морем. Вдалині мерехтіли вогники, великий блідий місяць сріблив темнуваті води й осявав далеч. Клаус радів, він зводив руки до нічного неба, сміявся і торочив усяких нісенітниць. Поруч сидів карячки молодий матрос і, широко розплющивши очі, дивувався з його витівок.

— Як тебе звати? — спитав у нього Клаус.

— Дитячий Бас! — зичним голосом протягнув підліток.

Клаус усміхнувся: у хлопчака ще й вус не сіявся, а басище в нього — хоч куди.

— Гарне ім’я.

— Мене по-вуличному так, — невдоволено пробурмотів Дитячий Бас. — А в батька-матері я Ерік Тюнгель.

— Дитячий Бас ліпше, — зауважив Клаус і простяг хлопцеві руку. — Будемо друзями!

— Ну що ж, гаразд! — погодився той.

Вони поручкались.

Наступного дня, коли берег ще виднівся вдалині, лисий-прелисий моряк справив Клауса до зброярні, де на сховку були різні обладунки, самостріли й бойові сокири.

— Яке тобі оружжя наготувати? — спитав зброяр, тим часом як хлопець милувався обладунками, що висіли під стелею, мов лицарі.

— Самостріл.

— У нас їх тільки два. А ти стріляти вмієш?

— Вмію, — відповів хлопець. — А це що? — Він угледів велику металеву рурку, прикрашену гадючками, що з кінця в кінець обвивали її.

— Наш самопал! — з гордістю сказав зброяр. — Нюрнберзької роботи. Хоч яких піратів розполохає, мов горобців.