Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

— Полю, закрий вуха! — засміялася Маліда. — Дорослі розмовлятимуть!

Наче вона від мене набагато старша, а всього ж на один рік: їй тільки виповнилося 13 років.

— Бідна Поля, їй треба з малятами ходити, а не з нами, — підтакнула і Хава, чим викликала черговий напад сміху.

Але, як тільки Айзара зникла за поворотом, а нам треба було ще йти квартал до нашого двору, Хава злякалася.

— Ти не думай, що я з ними. Я не така. Татові Султану нічого не говори, — попрохала вона.

Я на це кивнула. Ага, піду я таке дядькові Султану говорити! Із сорому вмерти можна.

Маліда ніяк не вгамовувалась.

— У тебе, Полю, вже є менструація? — спитала Маліда.

— Ні! — відрізала я.

— Ох, брешеш!

— Брешу, — погодилася я. — Годі таких розмов!

— Малідо! Ти поводишся непристойно! — сказала Хава.

— Хочеш, я на весь двір крикну: «Менструація! Менструація!» Мені не соромно! — заволала Маліда й затупотіла ногами.

— Заткнись і не понтуйся! — просичала Хава.

— МЕНСТРУАЦІЯ!!!!! — закричала Маліда на весь наш двір.

Біля під’їзду стояли хлопці, ходили двором сусіди з відрами — воду носили з городів! Сором. Нізащо більше не піду з ними зі школи! Тьху!

Я прийшла додому і бачу: величезний щур без голови. Прямо біля дверей. Буду прибирати.

Поля

У школі все погано. Нова вчителька не говорить російською. Побачивши моє прізвище, відразу зненавиділа. Сказала: «Росіяни — тварюки! Росіяни вбивають чеченців!» Але я нікого не вбивала! Це мого дідуся вбило під обстрілом у лікарні!

З Кассі я не помирилась, хоча вона дуже намагалась.