Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Поскаржилася мамі на вітчима. Але мама сказала, що його кохає, стала на його бік, а мені звеліла замовкнути. Я сама-одна. Ніхто мене не захистить.

Моя творчість мамі теж не до вподоби. Прочитала їй уривок зі свого роману про острови, а вона як закричить:

— Ти пишеш свої писульки, а треба хату прибирати, на ринку торгувати, їжу для родини готувати! Нікому твої записи не потрібні! Ач, знайшлася письменниця!

Потім їй наче стало соромно, і вона вирішила загладити сказане. Але це не загладиш.

Друзів немає. Що робити? Допоможи мені, о Боже!

P. S. Узяла й порвала свій роман. На дрібні шматочки. Усі три зошити.

П.

Дівчата з двору, Ася, Хава й Маліда, чесно сказали, що їм зі мною до школи ходити соромно. У мене мама росіянка — їх обзиватимуть. З ким ходити? З ким повертатися?

Сварилася з Кассі. Вона заявила, що піде на побачення з Ахмедом і торкнеться його ТАМ.

Я сказала, що вона поводиться, як повія, і я з нею більше не дружу. Сета й Заїра мене підтримали.

Удома Хейда і я готували вареники з картоплею. Мамі вареники не сподобались. А тьотя Мар’ям нас хвалила.

Пишу в темряві. Свічки скінчились.

У нас у гостях були тьотя Аля й тьотя Мар’ям. Сиділи, пили чай з мамою та вітчимом. Потім тьотя Аля підвелася й каже:

— Піду грати з Ериком у карти!

Я на неї подивилася: мені незручно було проситись, але я дуже хотіла піти. Шепнула мамі:

— Ма, скажи, щоб я до них пішла в гості.

А мама взяла й промовчала.

Тьотя Аля ж знала, що я хочу побачити Ерика! Я думала, вона — мій друг. З Кассі я посварилась. Мама не розуміє мене. І Хейда сьогодні не прийшла. З вітчимом сварюся.

Дорослим так весело разом! Вони п’ють чай, розповідають одне одному історії. А я з ними, але на самоті, сама собою.

Патошку відвезли до лікарні. Бережи нас Боже!