Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

— Допоможіть!

Ми і ще кілька жінок кинулися були до військових, але тут кимось із начальства було віддано наказ — знищити мітинг. Почалася люта стрілянина з автоматів і кулеметів, і моментально мітинг, де в основному були жінки й бабусі, оточили БТРи і танки. Військова техніка перекрила трасу і шлях до відступу.

Кулі свистіли й падали біля нас. Юрба мітингувальників, злякавшись стрілянини, кинулася тікати повз військові машини. Люди падали, штовхали одне одного, кричали. Переді мною впала стара чеченка, і кілька людей, не тямлячи себе від жаху, побігли прямо по ній. Я і мама допомогли їй підвестись і, взявши її за руки, стали вибиратись із зони обстрілу.

У метушні військові кудись потягли нещасного кореспондента. Інші громадяни під свист куль бігли вздовж траси, до найближчої будівлі — медичного училища, розташованого неподалік Будинку преси.

Деяких мітингувальників військові змогли схопити й повезли їх кудись у вантажівці. Бабусю, подякувавши нам, підхопив онук років чотирнадцяти, після чого вони задріботіли до найближчих дерев, сподіваючись за ними сховатися. Ми встигли добігти вздовж бетонної стіни й прослизнути за ріг будинку, де розташована конторка «Меморіалу».

Хвилин за сорок стрілянина остаточно затихла, і в бік «захоплення», де проходив доти мітинг, моторошно виючи, помчали машини «швидкої допомоги». Видно, були поранені.

P. S. Повертаючись додому після «пригоди», ми зустріли хлопця. Він — божевільний. Стареньку матір убили в нього на очах військові, після чого хлопець схибнувся. У нашому місті його багато хто знає. Жаліють. Мати в нього була росіянка, хто батько — невідомо. Цей хлопець знає мусульманські молитви, весь час їх читає вголос і плаче. Бісми Лляхі Рахмані Рахім. Він відгукується на ім’я Ігор. Ночує в руїнах. Ми відламали йому шматочок перепічки.

Потім рушили до Зайчика. Віднесли їй на зберігання наші найцінніші речі: мої щоденники (дитячий і воєнний), мамину куртку й книги: Тору, Біблію та Коран. Більше в нас нічого немає.

На світанку в повному розпачі ми вийшли і стали питати всіх зустрічних, чи не візьме хто нас під свій дах. Я і мама обійшли майже весь Ґрозний і витратили ще один день життя.

Зазвичай ми шукали житло з 6.00 до 20.00. Люди, не соромлячись, говорили, що через наше російське прізвище ризикувати своїм житлом не можуть. Відмовляли чемно і не дуже. У голові надвечір гуло, ноги не слухались, і в напівнепритомному стані ми вдесяте пішли дворами великих цегляних п’ятиповерхівок у районі зупинки «Іваново».

І о диво! Ми зустріли незнайому чеченську родину, яка, вислухавши наше розпачливе становище, дозволила пожити в одній зі своїх квартир, на вулиці Гірників. Квартира розташована на третьому поверсі великого п’ятиповерхового будинку. Як і всюди, там немає ніякого опалення, електрики й води. Воду возять водовози і продають по два-три рублі відро. Нові знайомі сказали, що купили житло для сина. Він поки що не одружився, студент, живе з батьками. За місяць оренди вони попрохали досить скромну суму в 500 р.

Лейла допомагала нам: вона розповіла господарям житла, що моя мати — росіянка, а я — метиска. Відрекомендувала мене як Фатиму. Це, звичайно, справило враження. Ми були такі вдячні цим людям! Зараз Лейла приїхала до нас, допомагає збирати книжки та нехитре майно. Сусіди принишкли, довідавшись, що в мене є тьотя Лейла. Думали, ми самотні — без друзів і рідних, і будь-яка їхня гидота мине безкарно. Лейла заходила до оселі Таїси, розмовляла з її родичами, дякувала. Вони довго нам допомагали — дозволяли жити у своїй квартирі.

У мене сильна застуда, кашель. Я роблю сама собі уколи пеніциліну.

П.

Коли я торгувала на ринку, у сусідньому ряду стояла дівчина років двадцяти з медикаментами. Її звали Томіра.

До неї приходив хлопець, веселий балакун. Він грався з дітьми крамарок і пригощав усіх насінням. Діти охоче бігали за ним, випрошуючи солодощі. Оскільки я давно не торгую на ринку, то зовсім забула цих людей. І раптом дізналася з новин: цей хлопець виявився бандитом. Добрий товстунчик, завжди усміхнений і кумедний! Телебаченню я не вірю. Але як бути з поясненням його вини: на відео, показаному як доказ, «добрячок» власноручно відрізає полоненим російським солдатам голови!

Війна — страшна річ. Але відрізати голови зв’язаним людям?! Пішла по роз’яснення на ринок.

P. S. Жінки на ринку сказали, що це правда, але Томіра вийшла заміж і нічого не знала. Коли чоловіка прийшли заарештовувати, вона хоробро билася з російськими солдатами й сильно побила когось із них сковорідкою, тому що в цей момент на кухні смажила котлети. Влада до молодої жінки особливих претензій не має, і її відпустили.

Привіт! Переїхали ми 6 червня. Допомагали переїздити нам шість людей, якщо врахувати, що будинок № 2 і кв. № 31, то маємо 2+3+1= 6. З якогось моменту мене залишила сімка, що переслідувала мене все життя, і поступилася місцем шістці. Я вірю в містику та числа, тому що числа збігаються з вібрацією енергетики людини.

Отже, 6 червня вранці до нас прийшли: Лейла з «Автобази», Маша-Макка, дружина Шевця-Художника і Джамалай із сином та племінником. Усі тягали наші книжки й мішки з рукописами у вантажівку, також завантажили старе залізне ліжко та полиці — все наше майно. Маші-Мацці за допомогу ми подарували 100 р., а дружині Шевця-Художника — 50 р. Я купила два нові матраци, інакше немає на чому спати. Цією покупкою ми особливо пишаємось.