Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Сусід дядько Іса сказав, що російські солдати один в одного стріляють інколи. Один одного ненавидять.

Поля

Стрілянина! Лежали на траві. А на зупинці «Берьозка» вбило тьотю і дівчинку. Прямо біля під’їзду. Вони воду несли у відрах, а снаряд розірвався.

Вихідних я не маю. Торгую. Прокидаюсь о 6.00, їм і збираюся торгувати. На ринку до 18.00. Їм пиріжок, якщо наторгую, якщо ні — нічого не їм. Потім іду додому й прибираю, перу. Воду приношу з городів. Бо в домі води немає. Альонку не бачу. Мама кричить, свариться. Тьотя Мар’ям захищає.

Поля

Сьогодні близько 4.00 ранку стали стріляти в нашому Старопромисловському районі. На зупинці «Нефтянка». Спочатку далеко, потім близько. Саме — автомати.

Сусіди спочатку тихо сиділи. Я подушку на голову поклала й лежала. Потім сусіди стали стукати до нас і у квартиру тьоті Мар’ям. Мама поставила табуретки. Усі діти сіли. Патошка прийшла, її сестра Ася та їхня бабуся Зіна. Вони — аварці. Живуть на третьому поверсі в нашому під’їзді. За ними прийшли до нас сусіди з другого поверху, а до тьоті Мар’ям із четвертого поверху прийшла тьотя Тамара, її діти й племінники.

І так сидимо. Знову кажуть — війна. О, бухнули за вікном із гармати!

Прибігала Руміса. Чеченка, яка живе в будинку поряд. Боїться, щоб сусіди бойовикам не сказали — її брат урятував російського солдата, льотчика. Вони в армії разом служили. Тепер його вдома переховують. Його сильно поранено. Його звати Іван. Вони називають його «Рамзан» — брешуть, що він німий брат чоловіка. Адже він по-чеченськи ні гу-гу!

Мама дала їй валер’янки.

Прийшла війна. Усюди бойовики. Вони російських військових проганяють із Чечні. У нашому районі бойовиків десь сто людей. Мають командира. Маленький такий дядько, меткий.

Усі звуть його «Батя». Це прізвисько. Ще в них є один бойовик років двадцяти. Нахабний. Пішов і десь мило вкрав. А люди поскаржилися Баті. Ох і влетіло розумникові!

Батя перед усіма у дворі його поставив і давай кричати:

— Ми воюємо з російськими загарбниками! — потім по-чеченськи щось, а потім: — Аллаху, як мені соромно за тебе! Харам! Ти не воїн, ти — злодій!

(Харам — це гріх.)

А бойовик молодий руки в боки й відповідає:

— Я двоюрідний племінник Дудаєва. Не смій мені горлати! Пішов геть!

Ото Батя розлютився! Як став репетувати російською і чеченською впереміш. Але зміст такий: якщо ще щось той украде, Батя не подивиться, чий він племінник, а вижене його із загону з ганьбою! Усі сусіди зраділи. Баті дякували. Інші бойовики тихо сидять. Нікуди не лазять.

А ще бойовики в основному оселились у квартирах. Люди їх приймають у себе! Годують.

У першому під’їзді живуть на першому поверсі. Хава прибігала, раділа. Вони з мамою виїдуть до Інгушетії — там мир, а тато Султан залишиться речі стерегти. Її тато мені подобається. Він ніколи не лає Хаву, все їй вибачає. Дуже любить!