Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

В Альонки своя кімната, ще зала і кімната тьоті Валі. У них багато меблів, як і в нас. Різні вази, посуд. Я люблю величезне крісло в залі. Ми на ньому завжди вдвох сидимо. Я й Альонка.

Ще в моєї мами є дар. Це коли людина знає те, чого ніхто не знає. Мама прийшла вчора до тьоті Валі й каже:

— У тебе смерть у домі!

Ми дуже злякалися. Тьотя Валя сказала, що неправда все. Це дурниці! Але потім під ліжко полізла, а там дохла миша.

1996

Холодно. Подарунків не подарували. Немає світла й води.

Хава приходила, моя подруга. Хава вкрала карти в старшого брата. Я їй сказала, що брат поскаржиться батькам, а Хава каже:

— Не поскаржиться!

Я здивувалася. Як не поскаржиться?!

— Це ось які карти! — показала Хава.

А там, на картах, усе жінки голі без одягу.

— Я їх забрала! Тепер — моє! — І Хава хотіла подарувати мені одну, де тьотя без трусів. Але мама мене приб’є. Я не взяла.

Хава пішла.

Мама торгує пиріжками на Центральному ринку. Я торгую товаром: гребінці, голки, ножиці. Ми беремо товар під реалізацію в азербайджанців. Вони з міста Баку. Торгують тут. У них свої торговельні ряди.

Холодно. Але я цілий день стою на морозі. Треба працювати. Казку не домалювала.

Гухкає. Знову десь стрілянина.

У місті стріляли. Я налякалася. Була на ринку. А машина вибухнула біля пам’ятника. Сиділа під столом, поки стріляли. Усі злякалися. Дихала за йогою. Добре, потім затихло, і я продовжила торгувати.

Удома боюся бути сама. Діти нових сусідів почали трощити вікна палицями і стукати у двері. Кричать образливі слова. На дверях написали «російська сука». Мама двері мила. Руслан лаявся. Тьотя Мар’ям сказала, що не знає, хто з дітей написав.

Діти нові. Російською не говорять.

У собак стріляють. Убили собак у дворі.