Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Поля

Торгувала. Жахливо стріляли з боку, де Президентський палац. Усі з ринку тікали.

Мама ходила шукати бабусю Елізабет у районі «Мінутки». Але багатоповерховий будинок, де жила моя бабуся по батькові, розбитий бомбами. Сказали, що всі загинули. Ніхто не вижив.

Поля

Ідуть бої. Кулемети, автомати. Літаки літають, стріляють.

Ми прибігли з нашої зупинки «Нефтянка» на зупинку «Берьозка». Там живе подруга мами, Іля. Вони разом працювали колись.

Війна прокинулась. Тьотя Іля по радіо чула, що командир Ґелаєв та його люди прийшли до Ґрозного, а російські солдати їх не пускали.

Убило дитину. А її маму не вбило. Снаряд розірвався у дворі.

Ми намагаємося не виходити на вулицю. Багато вбитих.

Бачили бабу Стасю з відром води. Ця стара бабуся дружить із бабою Ніною. Живе в нашому дворі.

Тьотя Аміна сказала, що в селі Самашки військові вбили багатьох жителів. У неї там брата вбило і всю його родину: дружину та дітей.

Мама сидить і палить цигарку. Як я терпіти не можу цигарки! Вона мене б’є рушником, якщо я їх ламаю. І тьотя Аміна сидить і палить. І обидві плачуть.

А дядько-вірменин на ім’я Едик зник. Просто пропав. У його будинку оселилися якісь люди. Не росіяни.

Знову я на ринку торгую. А що робити? Треба жити далі! Зранку наторгувала небагато. Купила пиріжок із картоплею.

Учу чеченську мову. Російською тепер мало хто розмовляє. Книжку мені тьотя Мар’ям дала. Там є слова:

«Ха це ху ю?» — Як тебе звати? «Хо ху деш ю?» — Що ти робиш? Та інші.

Мамин день народження! Купила їй намисто. Вона зраділа.

Хава в гості зайшла. Альонка була. Я їм розповіла сон. Мені наснилося, начебто я ходжу базаром «Берьозка». Зима. Сніг. А назустріч мені йде Дудаєв-президент. Він одягнений у червоний довгий плащ і військову зелену форму. Дудаєв мене побачив, засміявся. Сказав:

— Ми ще повоюємо!

За будинком у садах буває дивне. Увечері туди ніхто не ходить. Не через стрілянину. Іслам та син Умара бачили там привидів. Не знаю, брешуть чи ні.