Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Зате Топік запропонував зустрічатись. Ох, насмішив! Самого від землі не видно.

До вечора падаю. Від утоми мені погано. Денного заробітку вистачає тільки на їжу.

Де ти, радосте? Де ти, Хейдо? Відгукнись, щастя, побудь трохи зі мною.

Поля

Сьогодні вихідний. Мама сказала, можна відпочити раз на місяць.

Я вчора на ринку мало не знепритомніла. Спека. А я не їм. Худа.

Але вихідний від ринку означає, що потрібно вимити і прибрати всю оселю, плюс натягати води. Так що мені й тут «весело».

З півгодини тому до мене у двері постукав хлопчик Тамерлан — син Красивої Лейли, яка живе в будинку навпроти. Тамерлану 8 років — він маленький. Каже:

— Полю, тебе там кличуть, надворі. Якісь хлопці — кажуть, що твої друзі. Іди.

Я відповідаю:

— Нікуди я не піду. У мене немає друзів, крім кількох дівчат із двору. Скажи цим людям, що мене немає вдома.

Не знаю, чому я сказала хлопчикові, що мене немає вдома, але це перше, що спало мені на думку. Він пішов. А я подивилась у вічко: справді якісь хлопці. Я їх уперше бачу! Дали дитині шоколадку. Щось знову просять. Тамерлан знову став стукати до мене у двері. Із сусідньої квартири вийшов Акбар. Покрутився в під’їзді й зайшов додому. Я дверей більше не відчинила.

Який жах!

P. S. Мені снився сон про Імрана, з яким я раніше разом навчалась у школі. Ми блукали якимось давнім містом, і з нами траплялися пригоди.

Поля

Збираємося на ринок торгувати. Сьогодні я знов ходитиму по всіх торговельних рядах із коробкою в руках.

Я ходжу і кричу:

— Кому булавки та нитки? Купуйте!

Зрозуміла, що, коли ввечері здаю товар, мене обманюють. Упіймала на цьому одну з азербайджанок. Весь день ходила, торгувала, записувала, а потім вона порахувала мені ніби додатковий товар, якого я вранці в неї не брала. Сперечатися марно. А то взагалі не дасть товару. Азербайджанка Аня поїхала.

Грошей заробляю тільки на їжу. Ні копійки відкласти не можу.