Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Як роса.

Уже чотири дні торгую на ринку. Зиску мало. Грошей немає. Ніяких канікул мені не світить.

Учора була жахлива гроза. Гуркотів грім, з неба наче вилилося ціле озеро, і в момент на ринку води стало по коліно! Я боюся грому та блискавок. Кажуть, це поганий знак. Грому та блискавок бояться грішні люди. Але я боюся його тому, що він нагадує мені вибухи. Я промочила ноги! А ще ж до кінця не одужала. Усе мучуся з вухами та горлом. Голова болить.

Щодо з’ясувань стосунків між дівчатами з двору: усі врешті зрозуміли, що я говорю правду, і відлупцювали пліткарку і брехуху Лунет. Але не сильно. По-дружньому дали стусанів для розвитку свідомості.

Я маю план, як заробити й купити додому необхідні речі. Але торгівля поки що йде зовсім слабенько.

Поля

На ринку мене рятують книжки. Якщо не ходити з коробкою по рядах (іноді я ходжу, розбиваючи за день ноги до крові), а стояти за столом (у нас немає свого, а чужий, вільний, рідко знаходиться), то я зазвичай читаю книжки. Я прочитала всі книжки з фізики, хімії, астрономії. Зараз читаю художні. «1001 ніч». Мені її Хава принесла.

Про бабусю Тосю і тьотю Алю нічого не чути. Вони раптом пропали зі своєю торбою.

Лунет приходила миритися. Помирилися.

Писати немає коли. Спека! Треба торгувати. Встаю о 05.00 — зарядка. На 07.00 я вже на ринку. Додому йду о 19.30. Готую вечерю — і спати.

Я вирішила продавати сік на апараті. Ношу воду, сама заливаю. В апараті сік охолоджується, і я продаю його в стаканчиках. Збираю потихеньку гроші на свій план: купити в оселю нові речі. Мамі щодня віддаю тільки частину виторгу. Решта — секрет.

Господар апарата на ринку хороший. Це чеченець середнього віку. Йому подобається, що я ходжу в хустці та довгій спідниці. Він зве мене «Патошка» або «Фатима». А мені хочеться придумати собі якесь ім’я з арабської книжки «1001 ніч».

Пофарбувала волосся хною. Блищить. Руде. Але з-під хустки видно тільки декілька пасом.

На ринку, у ряду неподалік від мене, торгують азербайджанці. У них свої торговельні ряди. Є хлопчик Топік із татом. Топікові 15 років. Він смішний.

А мама познайомилася з дівчиною Луїзою на ринку, вона помідори продає й підробляє в кафе. Пише оповідання. Хоче бути письменницею!

У нас підросли кошенята. Їх звати Кузя, Седа, Лучик і Чипс. Навіть шкода їх віддавати. Чипса я залишу собі!

Поля

Центральний ґрозненський ринок величезний! Люди як мурахи.

Крім соку, я ще торгую нитками, булавками. Жінка, яка дає їх під реалізацію, азербайджанка Аня, подарувала мені ланцюжок. Місяць із зірочкою на кулоні блищить. Мусульманський знак.

У нашому дворі з’явилась бабуся Тося. Сказала, що гроші відвезла в Росію і скоро приїдуть тьотя Аля й Ерик. У них же ще є квартира в нашому під’їзді. Але я Ерика давно не чекаю. Він став зовсім чужим.