Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Джек простягнув руку — вона дуже тремтіла — і торкнувся ручки пожежних дверей. На дотик вона була блаженно холодною. На якусь мить він справді повірив, що просто випурхне з «мухоловки» в ніч… вільним.

Аж раптом двері позад нього несподівано розчахнулися — двері до «СЕТТЕРІВ» — і чиясь рука вчепилася в його наплічник. Джек закричав, як загнана тварина, пронизливо та розпачливо, і кинувся до пожежних дверей, уже не переймаючись ані рюкзаком, ані магічним соком у ньому. Якби лямки обірвалися, він би просто помчав крізь засмічений, порослий бур’янами пустир за «Пивницею», не думаючи ні про що.

Але лямки з жорсткого нейлону не порвалися. Двері ледь-ледь прочинилися, демонструючи тонку темну смужку ночі, а тоді знову захряснулися. Джека затягнули в жіночий туалет. Повернули і відкинули назад. Якби він ударився спиною об стіну, то пляшка з магічним соком, безсумнівно, розбилася б у наплічнику, просочуючи одяг і старий добрий «Ренд Мак-Неллі» смородом гнилого винограду. Натомість Джек приклався попереком до єдиного в жіночому туалеті умивальника. Біль був нестерпним.

Працівник фабрики повільно прямував до нього, підтягуючи джинси руками, що вже почали звиватися і тоншати.

— Ти вже давно мав піти, пацан, — сказав він; голос ставав дедалі хрипкішим, схожим більше на гарчання тварини.

Джек почав зсуватися ліворуч, але не відводив погляду від обличчя чоловіка. Тепер очі видавалися майже прозорими, не просто жовтими, а наче підсвіченими зсередини… очі огидного гелловінського гарбуза.

— Але ти можеш вірити старому доброму Елрою, — промовило створіння-ковбой. Воно вищирилося, демонструючи рот, повний кривих зубів, деякі пощерблені, решта — гнилі пеньки. Джек заволав.

— О, ти можеш вірити Елрою, — сказало воно, і тепер слова заледве можна було відрізнити від псячого ричання. — Він не завдасть тобі надто великого болю. З тобою все буде гаразд. О, так! З тобою все буде… — воно продовжувало говорити, але Джек більше не міг розібрати ані слова — все перетворилося на суцільне ричання.

Нога Джека вдарила по високому смітнику біля дверей. Коли схожа на ковбоя істота простягнула до нього свої руки-ратиці, хлопчик схопив урну і кинув її в нападника. Вона потрапила Елрою в груди. Джек рвучко відчинив двері туалету і, вискочивши в коридор, кинувся ліворуч, до пожежних дверей. Він врізався в клямку, усвідомлюючи, що Елрой зараз саме позаду нього. Хитаючись, Джек вилетів у пітьму за «Пивницею Оутлі».

Праворуч від дверей стояли переповнені сміттєві баки. Джек машинально перевернув три з них і почув, як вони забрязкали і загриміли, а відразу після цього — люте волання Елроя, що спіткнувся об них.

Джек обернувся і встиг побачити, як істота впала. Якоїсь миті він навіть збагнув: «О, святий Боже, хвіст, воно має щось схоже на хвіст», — що створіння тепер майже повністю перетворилося на тварину. Химерні промені золотого сяйва іскрилися з очей, ніби то яскраве світло било крізь однакові замкові шпарини.

Джек позадкував від монстра, стягуючи зі спини наплічник. Задерев’янілими пальцями він намагався розплутати шнурівки. У голові ревла плутанина…

Джекі було шість, Боже допоможи мені, Спіді, Джекі було ШІСТЬ, Боже, будь ласка…

…думок і розрізнених благань. Істота гарчала і гатила руками об смітникові баки. Джек побачив, як ратиця здійнялася вгору, а тоді зі свистом пішла вниз і пробила в гофрованому металі бака зазубрену дірку завдовжки з ярд. Воно зіп’ялося на ноги, похитнулося і майже впало, а тоді посунуло на Джека, нахиливши покручену лускату пику до рівня грудей. Якимось чином крізь гавкітливе гарчання Джек зміг розібрати, що воно каже: «Тепер я не просто пошматую тебе, курчатко. Тепер я вб’ю тебе… потім».

Він це чув вухами. Чи голос лунав у голові?

Не має значення. Простір між цим світом і тим звузився з розмірів всесвіту до тонкої мембрани.

Елрой загарчав і пішов на Джека, незграбно хитаючись на задніх лапах. Його тіло набухало в дивних місцях, язик хитався в ікластій пащі. А ось і пустир за «Пивницею Апдайка в Оутлі». Так, нарешті він, засміченій і в бур’янах — іржаве ліжко на пружинах — тут, радіатор від «форда» 1957 року — там; похмурий, схожий на вигнуту кістку серп місяця над головою, що обертав кожен скляний уламок на мертве вирячене око. Усе це почалося не в Нью-Гемпширі, хіба ні? Так. Це почалося навіть не тоді, коли мати захворіла чи з’явився Лестер Паркер. Усе почалося, коли…

Джекі було шість. Коли всі жили в Каліфорнії і ніхто не жив деінде і Джекі було…

Він розв’язав наплічник.

Істота знову наблизилася. Вона мало не танцювала і раптом нагадала Джеку в мінливому місячному сяйві якогось мультяшного діснеєвського персонажа. Божевілля, але Джек зареготав. Істота загарчала і стрибнула на нього. Важкі кігті-ратиці промайнули лише в кількох дюймах від хлопчика, бо той відскочив у бур’ян зі сміттям. Елрой упав на ліжко, заплутався в його пружинах. Він ревів, розбризкував білі клапті піни, тягнув ногу, смикав, повертав, але вона добряче застрягла. Джек засунув руку в наплічник у пошуках пляшки. Там лежали шкарпетки, брудні труси, зім’яті, смердючі джинси. Джек намацав шийку пляшки і витягнув її.