Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Більше того. Я говорив про ці події з багатьма людьми там, і мені здається, що Чужинець, який убив короля, був справжнім Чужинцем, якщо ти розумієш, про що я. У тих, хто бачив його, склалося враження, що йому незручно в одязі Територій. Він діяв так, ніби не був певен, чи дотримується місцевих звичаїв — він не одразу розібрався з грошима.

— Он як.

— Так. І якби вони не розірвали його на шматки одразу, як він устромив ножа в короля, ми могли б знати напевно, хоча я і так впевнений, що він був…

— Таким, як ми.

— Таким, як ми. Точно. Гостем. Морґане, гадаю, ми не можемо аж надто втручатися в їхні справи. Бо ми просто не знаємо, якими будуть наслідки. Сказати чесно, я думаю, що на нас постійно впливає те, що відбувається на Територіях. І хочеш, я скажу тобі ще одну божевільну річ?

— Чому б і ні, — відповів Слоут.

— По той бік — далеко не один світ.

— Маячня якась, — сказав Слоут.

— Але я серйозно. Коли я був там, то раз чи два відчував, що я близько до чогось іншого — до Територій Територій.

«Так, — подумав Джек, — це правильно, так воно і має бути, Дивовиддя Дивовидь, ще прекрасніше місце, з іншого його боку — Дивовиддя Дивовидь Дивовидь, а по інший бік того, іншого, місця — інший, ще чарівніший світ…» Джек уперше збагнув, що дуже хоче спати.

Дивовиддя Дивовидь.

А тоді він миттєво заснув з важкою маленькою машинкою на колінах. Усе його тіло враз обважніло від сну, і, вмостившись на дерев’яній підлозі, хлопчик відчув блаженну легкість.

Певно, розмова тривала й далі — і багато чого Джекі пропустив. Він піднімався і знову падав, важко і легко водночас, доки грав другий бік платівки «Тато грає на сурмі». У цей час Морґан Слоут, певно, захищав свій план — м’яко, але зі стиснутими кулаками; а як спотворилося його чоло! Тоді він дозволив собі вдати, що його починають переконувати, а потім і остаточно переконують сумніви партнера. Наприкінці розмови, що повернулася до дванадцятирічного Джека Сойєра в небезпечному пограниччі між Оутлі, Нью-Йорком і безіменним селищем на Територіях, Морґан Слоут дозволив собі виглядати не тільки переконаним, а навіть вдячним за пояснення. Коли Джек прокинувся, то найпершим, що він почув, було татове запитання: «Гей, Джек кудись зник чи що?», а другим — слова дядька Морґана: «Чорт забирай, гадаю, ти маєш рацію, Філе. Ти вмієш розпізнати саму суть речей, і в цьому тобі нема рівних».

— Де це, в біса, запропастився Джек? — запитав батько, і Джек заворушився за диваном, по-справжньому прокидаючись.

Чорне таксі глухо впало на підлогу.

— Ага, — сказав дядько Морґан, — peut-être[115], у маленьких діток довгі вушка?

— Ти там, малий? — запитав батько.

Чоловіки підвелися, зі скрипом відсунувши стільці на дерев’яній підлозі.

Хлопчик сказав:

— Ооооох, — і повільно поставив таксі назад собі на коліна. Ноги здавалися ватними й незручними — а коли він підведеться, вони щипатимуть.