Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Але з якоїсь причини, яку також складно було перекласти з почуттів на слова, поєднання Морґана Слоута з Дивовиддями тривожило хлопчика.

— Гей? — вигукнув дядько Морґан. — Цей хлоп точно завів би їх, чи не так? Вони б, певно, зробили з нього Герцога Заклятих Земель чи когось іще.

— Ну, можливо, не зовсім так, — відповів Філ Сойєр. — Гадаю, він би не сподобався їм так сильно, як нам із тобою.

«Але він не подобається дядьку Морґану, тату, — подумав Джек, раптом чітко усвідомивши, що це важливо: — Він зовсім йому не подобається, нітрохи, він гадає, що музика надто гучна, гадає, що вона позбавляє його чогось…»

— О, ну ти про це знаєш значно більше, ніж я, — відказав дядько Морґан розслаблено і просто.

— Так, я трохи частіше там бував. Та скоро ти мене наздоженеш. — Джек почув усмішку в татовому голосі.

— Ага, я вже дечого навчився, Філе. Але, по правді, ти знаєш, я ніколи не припиню тобі дякувати за те, що ти мені все те показав. — Чотири склади слова «дякувати» сповнилися димом і дзенькотом розбитого скла.

Та всі ці маленькі застереження могли тільки трішки потьмарити Джекове насичене, мало не райське задоволення. Вони говорили про Дивовиддя. Дивно, що таке справді можливо. Він не міг повністю збагнути те, про що вони говорили, їхній словниковий запас виявився надто дорослим, але шестирічний Джек знову пережив зачудування і радість від Дивовидь — і він уже був досить великим, аби розуміти напрям їхньої розмови. Дивовиддя були справжніми, і якимось чином Джекі ділив їх з батьком. Та радість була наполовину його.

— Дозволь мені дещо прояснити, — сказав дядько Морґан, і слово «прояснити» уявилося Джекові як дві лінії, що клубочаться і звиваються одна навколо одної, наче змії. — Для них магія, як для нас фізика, так? Ми говоримо про аграрну монархію, засновану на магії замість науки.

— Точно, — підтвердив Філ Сойєр.

— І, ймовірно, так тривало століттями. Їхнє життя ніколи різко не змінювалося.

— Маєш рацію, звісно, якщо не брати до уваги політичні перевороти. — Тоді голос дядька Морґана напружився, і схвильованість, яку він намагався потамувати, почала просочуватися крізь дрібні тріщинки в приголосних. — Добре, забудьмо про ту політику. Задля різноманіття подумаймо про нас. Ти скажеш — і я згоден з тобою, Філе, — що ми вже отримали багато прибутків з Територій і що нам варто було б бути обережними щодо змін, упроваджених там. Я цілком поділяю цю позицію. Я й сам тієї ж думки.

Джек фізично відчував батькове мовчання.

— Добре, — вів далі Слоут. — Давай виходити з того, що оскільки ситуація цілком вигідна для нас з тобою, ми б могли ділитися прибутками і перевагами з усіма, хто на нашому боці. Ми не відмовляємося від нашої вигоди, але водночас зовсім не жадібні щодо прибутків. Ми завдячуємо цим людям, Філе. Поглянь, що вони зробили для нас. Гадаю, ми могли б досягти справжнього синергетичного єднання. Їхня енергія може використати нашу, і в результаті вийде щось таке, з чим ми раніше ніколи не стикалися, Філе. Зрештою, ми виглядатимемо щедрими — адже ми такими і є — і не зашкодимо власним інтересам. — Насупившись, він нахилився вперед і міцно стиснув долоні. — Звісно, я не можу бачити ситуацію повністю, і ти знаєш це, але, по-правді, гадаю, що сама лишень синергетика варта втручання. І, Філе — чи уявляєш ти, скільки йобаного впливу ми матимемо, якщо дамо їм електрику? Якщо ми дамо потрібним хлопцям звідти сучасну зброю? Як ти гадаєш, га? Як на мене, то це буде неймовірно. Неймовірно. — Його долоні з вологим, липким звуком вдарилися одна об одну. — Я зовсім не мав на меті заскочити тебе зненацька чи щось на кшталт того, але гадаю, що настав час подумати нам про це — подумати про збільшення нашого втручання з користю для Територій.

Філ Сойєр досі не сказав жодного слова. Дядько Морґан знову плеснув у долоні. Зрештою Філ Сойєр тактовно відповів:

— Ти хочеш подумати про збільшення нашого втручання.

— Я гадаю, ми маємо вчинити саме так. Звісно, я можу тобі надати й більше подробиць, Філе, але гадаю, що в цьому нема потреби. Певно, ти пам’ятаєш не гірше, ніж я, як воно все було, доки ми не почали там бувати разом. Гей, може, ми й могли б досягти того всього самотужки, може, навіть так би все й було, але я справді вдячний за можливість більше не представляти кількох підтоптаних стриптизерок і Тіммі Маленькі Ніжки[114].

— Пригальмуй, — сказав Джеків батько.

— Літаки, — не змовкав дядько Морґан. — Подумай про літаки.

— Пригальмуй, пригальмуй, Морґане, у мене є багато ідей, які, вочевидь, ще не спадали тобі на думку.