Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Раптом ковбой несподівано одними губами вимовив ті слова:

— Пензлюй додому.

І підморгнув.

Телефон замовк, щойно Лорі простягнула до нього руку.

Рендольф Скотт повернувся, осушив склянку та гукнув:

— Принеси ще діжкового, гаразд?

— Провалитися мені на місці, — буркнула Лорі, — у цьому телефоні водяться привиди.

Пізніше в коморі Джек спитав Лорі, що то за хлопець, схожий на Рендольфа Скотта.

— Схожий на кого? — перепитала вона.

— На актора зі старих ковбойських фільмів. Він сидів скраю стійки.

Вона знизала плечима.

— Вони мені всі на один штиб. Зграйка мудозвонів, що прийшли розслабитися. По четвергам вони платять грошима, які їхні маленькі жінки відкладали на вечерю.

— Він замість «пива» сказав «бочкове».

Очі її спалахнули.

— О так! Ти про цього. Якийсь він лихий, — останню фразу вона вимовила з відвертим схваленням, наче захоплювалася прямотою його носа чи сліпучістю посмішки.

— Хто він?

— Імені я не знаю, — сказала Лорі. — Тут ошивається останній тиждень чи два. Гадаю, фабрика знову набирає людей. Це…

— Заради Бога, Джеку, хіба я не казав тобі зганяти швиденько за барилом?

Джек якраз ставив велике барило «Буша» на візок. Оскільки його власна вага була майже такою ж самою, як і вага барила, цей процес вимагав неабияких зусиль і уважного балансування. Коли Смоукі крикнув із дверного отвору, Лорі завищала, а Джек підскочив. Він утратив контроль над діжкою — та впала на бік. Затичка вилетіла, як корок від шампанського, і пиво вдарило біло-золотим струменем. Смоукі все ще верещав на нього, але Джек тільки витріщався на пиво, як зачарований… доки Смоукі не вдарив його.

Коли хвилин за двадцять він повернувся в пивницю, притискаючи «Клінекс» до розпухлого носа, Рендольф Скотт уже пішов.