Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Обережно, Джекі.

М’яко. Ліворуч.

Джек повернувся туди, тримаючи Талісман, як прожектор. Від нього простягався засніжений промінь світла.

Більше нічого. Темрява… сніг… шум океану.

— Не туди, Джекі.

Хлопчик повернувся праворуч. Його ноги ковзали крижаним снігом.

Ближче. Він підійшов ближче.

Джек підняв Талісман угору.

— Прийди і візьми його, Слоуте!

— Джеку, в тебе нема жодного шансу. Я можу знищити тебе будь-якої миті.

Позаду… ще ближче. Але коли він здійняв угору осяйний Талісман, Слоута ніде не було видно. Сніг бив Джека в обличчя. Хлопчик вдихнув його й закашлявся на холоді. Слоут захихотів десь попереду. Джек відскочив і мало не перечепився через Спіді.

— Ку-ку, Джекі!

Ліворуч із темряви з’явилася рука і схопила Джека за вухо. Хлопчик повернувся в тому напрямку. Його серце шалено гупало, а очі розширилися. Він підсковзнувся і впав на одне коліно. Десь неподалік хрипко застогнав Річард. У темряві, яку дивним чином створив Слоут, пролунала канонада грому.

— Кинь його мені! — насміхався Слоут. Він виринув із засніженої, буремної темряви, де весь морок злився воєдино. Він клацав пальцями правої руки і наводив олив’яний ключик на Джека лівою. У його рухах простежувалася уривчаста, ексцентрична синкопа[275]. Джекові Слоут здавався страшенно схожим на якогось раніше відомого диригента латиноамериканського джазового оркестру — можливо, Шав’є Кугата. — Кинь його мені, чому б і ні? Ми в тирі, Джеку! Мішень! Старий великий дядько Морґан! Що скажеш, Джеку? Спробуєш? Кинь кульку — і виграєш ляльку «К’юпі»!

І Джек побачив, що справді підніс Талісман до правого плеча, ніби мав намір кинути його. Він лякає тебе, намагається збити з пантелику, змусити тебе здатися, змусити…

Слоут знову розтанув у мóроці. Сніг обернувся на пилову бурю. Джек нервово покрутився, але ніде не бачив Слоута. Може, він полетів. Може…

— Що трапилося, Джекі?

Ні, він досі був тут. Десь тут. Ліворуч.

— Я сміявся, коли твій милий старий татусь помирав, Джекі. Я сміявся йому в обличчя. Коли його мотор нарешті здох, я відчув…

Голос переливався. На мить змовк. Тоді повернувся. Праворуч. Джек повернувся туди, не розуміючи, що відбувається. Його нерви напружилися до краю.