Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Навіщо?

Мертвий. Один син мертвий у тому світі, другий — у цьому.

Навіщо?

Твій син мертвий, Морґане. Має бути мертвим. Або помер у воді, або помер під палями і плаває тепер там, або помер — швидше за все — нагорі. Не витримав побаченого. Не витрима…

Навіщо?

— Чоловік здобуває весь світ! — прокричав Морґан у покинутій кімнаті. Він заходився реготати і знову блукати з кутка в куток. — Чоловік здобуває весь світ, і Джейсон свідок, цього досить!

Регочучи, він ходив туди-сюди дедалі швидше і швидше, і вже скоро кров потекла з його стиснутих кулаків.

Десять хвилин по тому до мотелю під’їхала машина. Морґан підійшов до вікна і побачив, що з «кадилака» вилазить Сонячний Ґарднер.

Через секунду він уже гатив обома кулаками у двері, як трирічна дитина в нападі гніву. Морґан бачив, що чолов’яга остаточно з’їхав з глузду, і не знав, добре це чи погано.

— Морґане! — ревів Ґарднер. — Відчиніть, Володарю! Новини! У мене є новини!

Бачив я всі твої новини в бінокль. Погупай іще в двері, Ґарднере, доки я не вирішив, твоє божевілля — це добре чи погано?

Добре, вирішив Морґан. В Індіані Ґарднер вирішальної миті обернувся на Сонячного Боягуза і не потурбувався про Джека раз і назавжди. Але тепер його безкінечне горе повернуло довіру до нього. Якби Морґану знадобився пілот-камікадзе, Сонячний Ґарднер полетів би першим.

— Відчиніть, Володарю! Новини! Новини! Но…

Морґан відчинив двері. І хоча його роздирало від хвилювання, перед Ґарднером постало цілком спокійне обличчя.

— Заспокойся, — сказав він, — заспокойся, Ґарднере. Так лопнуть судини.

— Вони зайшли в готель… на пляжі… стріляли в них… тупі виродки промазали… на воді, я гадав… ми візьмемо їх на воді… потім випірнули підводні потвори… я бачив його в прицілі… я бачив поганого хлопчиська ПРОСТО В МОЄМУ ПРИЦІЛІ… а тоді… почвари… вони… вони…

— Повільніше. — У голосі Морґана чулися заспокійливі нотки.

Він зачинив двері й дістав із внутрішньої кишені піджака пляшечку. Простягнув її Ґарднеру, котрий зняв ковпачок і двічі глибоко ковтнув. Морґан чекав. Обличчя його залишалося світлим та спокійним, але по центру лоба пульсувала жилка, а пальці то стискалися, то розтискалися.

Зайшли в готель, так. Морґан бачив той смішний човник із намальованою на ньому конячою головою і гумовим хвостом, бачив, як він пливе туди.

— Мій син? — спитав він у Ґарднера. — Твої посіпаки бачили його? Він був живий чи мертвий, коли Джек клав його у човен?