Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Що?

— Не дай нам врізатися в палю, — повторив Джек. — Ну ж бо, Річарде. Мені потрібна твоя допомога.

Здається, спрацювало. Річард ледь розплющив ліве око і поклав праву руку на край рятувального човна. Коли вони наблизилися до палі, він простягнув уперед лівицю, щоб відштовхнутися. На палі щось цмокнуло, немов розійшлися вологі губи.

Річард охнув і відсмикнув руку.

— Що це було? — спитав Джек, але Річардові не потрібно було відповідати — тепер обидва хлопчики бачили схожих на слимаків істот, що жили на палях. Раніше їхні очі та роти були затуленими. Коли їх потривожили, вони заворушилися, клацаючи зубами. Джек опустив руки у воду і обвів ніс човна навколо палі.

— Боже, — промовив Річард. Губасті роти мали вдосталь зубів. — Боже, я не можу…

— Ти мусиш, Річарде, — сказав Джек. — Ти хіба не чув, що казав Спіді на березі? Він уже, можливо, помер. Річарде, а якщо й так, то він помер, вірячи, що я знаю: тобі треба потрапити в готель.

Річард знову заплющив очі.

— Мені байдуже, скільки слимаків нам доведеться вбити, піднімаючись сходами, але ти полізеш тими сходами. Ось так. Це все.

— На хер тебе, — буркнув Річард. — Ти не повинен так зі мною розмовляти. Мене нудить від того, що ти такий правильний і владний. Я знаю, що піднімуся драбиною, де б вона не була. У мене, ймовірно, температура сто п’ять градусів[258], але я знаю, що піднімуся драбиною. Я просто не знаю, як це зроблю. Так що йди до біса, — Річард виголосив цю промову із заплющеними очима, але зараз зі значним зусиллям розплющив їх. — Псих.

— Ти потрібен мені, — сказав Джек.

— Псих. Я піднімуся драбиною, кретине.

— Якщо так, нам краще її знайти, — сказав Джек, штовхнув човен до наступного ряду паль і нарешті побачив драбину.

Драбина висіла між двома внутрішніми рядами паль, закінчуючись десь за чотири фути над поверхнею води. Тьмяний прямокутник над нею вказував, що люк вів на балкон. У цілковитому мóроці драбина була ледь помітною і скидалася на примару.

— Ось ми і на місці, Річі, — сказав Джек.

Він провів човен повз наступну палю, обережно, щоб не зачепити. Сотні схожих на слимаків почвар прилипли до дерева і клацали зубами. Через мить голова коня на носі човна опинилася під драбиною, і Джек, підвівшись, ухопився за найнижчий щабель.

— Гаразд, — сказав він.

Спершу він прив’язав один рукав мокрої сорочки до драбини, а другим обв’язав гумовий хвіст. Тепер човен нікуди не дінеться, якщо їм пощастить вибратися з готелю. У Джека раптом пересохло в роті. Талісман співав, кликав його. Хлопчик обережно підвівся і вхопився за драбину.

— Ти перший, — сказав Джек. — Це буде непросто, але я тобі допоможу.

— Не потрібна мені твоя допомога, — сказав Річард.