Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Я тут! — закричав Джек у відповідь.

— Не можу, Джейсоне. Вовк не може!

— Спробуй ще раз, — загорлав Джек. — Чорт забирай, не здавайся!

Вовк спинився перед нездоланним переплетінням дроту, і крізь дим Джек побачив, як той став навколішки і заходився гасати вперед-назад у пошуках проходу. Вовк бігав туди-сюди, щоразу збільшуючи дистанцію і з кожною секундою дедалі більше хвилюючись. Зрештою Вовк став на задні лапи, поклав руки на дріт і розсунув його, щоб прокричати:

— Вовк не може! Джейсоне, Вовк не може!

— Я люблю тебе, Вовку, — прокричав Джек через зотлілу рівнину.

— ДЖЕЙСОНЕ! — Вовк завив. — БУДЬ ОБЕРЕЖНИМ! Вони ЙДУТЬ за тобою. Цього разу їх БІЛЬШЕ!

«Більше кого?» — хотів запитати Джек, але промовчав. Він знав.

Тоді або змінилися всі персонажі цього сну, або просто почався новий. Він повернувся в зруйновну студію звукозапису та кабінет Сонячного Ґарднера, і повітря заповнив запах пороху і горілої плоті. Скалічене тіло Сінґера скорчилося на підлозі, а труп Кейсі звисав із розбитої скляної панелі. Джек сидів, колишучи Вовка, і розумів, що Вовк помирає. От тільки Вовк не був Вовком. У Джека на руках тремтів Річард Слоут, і це Річард помирав. За склом практичних чорних окулярів безпорадно, болісно оберталися Річардові очі.

— О ні, о ні, — з жахом видихав Джек.

Річардова рука була роздроблена, груди стали кривавим місивом і заливали кров’ю білу сорочку. Потрощені кістки біліли тут і там, як зуби.

— Я не хочу помирати, — сказав Річард. Кожне слово вартувало йому неймовірних зусиль. — Джейсоне, ти не повинен був… не повинен…

— Ти не можеш також померти, — благав Джек. — Тільки не ти.

Верхня частина тіла Річарда вигнулася на руках у Джека, з його горла линуло довге булькання, а тоді Річард зустрівся чистим і спокійним поглядом з очима Джека.

— Джейсоне. — Майже його ім’я зависло в смердючому повітрі. — ти вбив мене. — Річард видихнув: «Ти вбив ме…», — бо його губи не могли зімкнутися, аби вимовити останні звуки.

Річардові очі знову розфокусувалися, а тіло стало важчим. Більше там не було життя. Джейсона Делосіана охопив жах, і він підвів очі…

…а Джек Сойєр підскочив на холодному, незручному ліжку в мотелі в Декатурі, штат Іллінойс, і в жовтому напівсвітлі вуличного ліхтаря побачив настільки густу пару від власного подиху, що здавалося, ніби повітря видихало двоє людей. Він утримався від крику, тільки зчепивши руки і стиснувши їх так сильно, ніби намагався розтрощити волоський горіх. З рота знову вихопилися густі пасма пари.

Річард.

Вовк біжить мертвим світом і кличе… Кого?

Джейсона.