Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Тієї ночі, після сповіді, вечері та каплиці, Джек і Вовк, повернувшись до своєї кімнати, побачили, що їхні матраци мокрі й смердять сечею. Джек підійшов до дверей, різко розчахнув їх і побачив Сонні, Ворвіка і величезного довбня на ім’я Ван Зандт, що стояли в коридорі й сміялися.

— Ми помилилися кімнатою, плюгавчику, — сказав Сонні. — Вирішили, що це туалет, зважаючи на гівно, яке тут весь час плаває.

Ван Зандт так зареготав над цим жартом, що майже зігнувся навпіл. Джек довго дивився на них, і Ван Зандт замовк.

— На кого ти дивишся, гівно? Хочеш, щоб розквасив тобі твій йобаний ніс?

Джек зачинив двері, роззирнувся і побачив, що Вовк заснув на своєму мокрому ліжку в одязі. У Вовка почала рости борода, але обличчя все одно виглядало блідим. Туга шкіра блищала. Обличчя інваліда.

«Краще облиш його, — втомлено подумав Джек. — Якщо він настільки втомився, хай спить так.

Ні. Ти не можеш дозволити йому спати в цьому брудному ліжку. Ти не можеш!»

Джек важко підійшов до Вовка, тряс, поки не розбудив, підняв його з мокрого смердючого матраца і зняв з нього комбінезон. Спали вони на підлозі, притиснувшись один до одного.

О четвертій ранку двері відчинилися: зайшли Сонні та Гек. Вони розштурхали Джека і потягли в підвальний кабінет Сонячного Ґарднера.

Ґарднер сидів, закинувши ноги на кут стола. Незважаючи на ранню годину, він був повністю одягненим. Позад нього висіла картина з Ісусом, який ішов морем Галілейським, поки апостоли вражено на нього витріщалися. Праворуч — скляне вікно, що вело в темну студію, у якій Кейсі працював над своїми дефективними дивами. До однієї з петель паска Ґарднера було прикріплено ланцюжок для ключів. Самі ключі, велика зв’язка, лежали в його долоні. Він бавився з ними, поки говорив.

— Джеку, відколи ти опинився в нас, ти жодного разу не сповідався, — з м’яким докором промовив Сонячний Ґарднер. — Сповідь — зцілення для душі. Без сповіді неможливе спасіння. О, я не маю на увазі ідолопоклонницьку, поганську сповідь католиків. Я кажу про сповідь перед братами твоїми і Спасителем.

— Якщо ви не заперечуватимете, хай моя сповідь залишиться між мною і моїм Спасителем, — рівно відповів Джек і, незважаючи на страх і дезорієнтацію, не міг не зрадіти люті, що розтеклася Ґарднеровим обличчям.

— Я заперечую! — закричав Ґарднер.

Біль пронизав Джекові нирки. Хлопчик упав навколішки.

— Стеж за тим, що ти кажеш Превелебному Ґарднеру, плюгавчику, — гаркнув Сонні. — Деякі з нас готові постояти за нього.

— Благослови тебе Бог, Сонні, за твою довіру і любов, — схвально мовив Ґарднер і знову повернувся до Джека.

— Вставай, синку.

Джекові вдалося підвестися, схопившись за край дорогого стола зі світлого дерева.

— Назви своє справжнє ім’я.

— Джек Паркер.