Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Джек чув Вовкові крики, навіть коли вантажівки вже поїхали, хоча старі глушники давно обернулися на металеве мереживо і двигуни сильно гриміли. Та Вовкові крики не стихали. У Джека з Вовком утворився ментальний зв’язок, тож він чув його скімлення, навіть коли робочі групи прибули на Дальнє Поле. Та усвідомлення того, що ці крики лунають лише в його голові, зовсім не покращувало ситуацію.

Ближче до обіду Вовк замовк, і Джек збагнув, що Ґарднер, очевидно, наказав витягнути його з Ящика, щоб не привертати небажаної уваги. Після того що трапилося з Фердом, він не бажав жодного зацікавлення «Домом Сонця».

Коли робочі групи надвечір повернулися, двері Ящика були відчиненими, а сам він виявився порожнім. Вовк лежав на нижньому ліжку їхньої кімнати нагорі. Коли Джек зайшов, вовкулака мляво всміхнувся.

— Як твоя голова, Джеку? Синець має трохи кращий вигляд. Вовк!

— Вовку, з тобою все гаразд?

— Я кричав, так? Нічого не міг із собою вдіяти.

— Вовку, мені шкода, — сказав Джек.

Вовк виглядав дивно — надто блідим і навіть якимось меншим.

«Він помирає», — подумав Джек. «Ні, — підправив мозок, — Вовк почав помирати тієї миті, коли вони перенеслися в цей світ, аби втекти від Морґана. От тільки тепер Вовк помирав швидше. Надто білий… менший… але…»

Джека охопило холодом.

Голі руки й ноги Вовка насправді не були голими: їх укривав тонкий шар волосся. Джек був певен, що дві ночі тому його не було.

Хлопчик відчув потребу кинутися до вікна і глянути на Місяць, переконатися, що він жодним чином не загубив сімнадцять днів.

— Ще не час Перевтілення, Джекі, — сказав Вовк сухим, захриплим голосом. Голосом інваліда. — Але я почав змінюватися в темному смердючому місці, куди вони мене запхали. Вовк! Почав. Бо я був дуже розлюченим і наляканим. Бо я вив і кричав. Якщо Вовк довго виє і кричить, Перевтілення може відбутися саме по собі. — Вовк розчесав волосся на ногах. — Це зникне.

— Ґарднер призначив ціну за твоє звільнення, — сказав Джек. — Але я не зміг заплатити її. Хотів, але… Вовку… моя мама…

Його голос потонув у сльозах і затремтів.

— Тссс, Джекі. Вовк знає. Просто тут і зараз. — Вовк знову жахливо, мляво всміхнувся і взяв Джека за руку.

Розділ двадцять четвертий

Джек називає планети

Іще один тиждень у «Домі Сонця», подякуймо Господу. Місяць і надалі зростав.

У понеділок усміхнений Сонячний Ґарднер попросив хлопчиків схилити голови і подякувати Господу за навернення брата їхнього Фердинанда Дженклова. Ферд прийняв доленосне рішення звернутися до Христа, відновлюючись у Парклендському Госпіталі, сказав Сонячний із променистою посмішкою. Він зателефонував за рахунок абонента батькам і розповів їм, що хоче врятувати свою душу заради Господа, і вони прочитали напутню молитву просто там, по телефону, і батьки того ж дня приїхали і забрали Ферда додому. Убитий і похований десь на замерзлому полі Індіани… або, можливо, на Територіях, куди не заїде жоден патруль штату Індіана.