Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

«Уб’ю тебе, виблядку, — хаотично подумав Джек. — Уб’ю тебе, уб’ю тебе, уб’ю тебе».

Вовк пручався і відбивався. А Ґарднер стояв і холодно спостерігав. Вовк ударив коліном по велетенському череву Кейсі, від чого той видихнув повітря, заточився, а тоді знову повернувся. За хвилину чи дві Вовк почав слабнути… а потім завмер.

Джек скочив на ноги, ридаючи від люті. Він спробував пробратися крізь клубок білих гольфів, що тримали його друга. Він бачив, як Кейсі вдарив Вовка кулаком по обличчю і з носа перевертня потекла кров.

Руки стримали його. Він виривався, а тоді роззирнувся і побачив перелякані очі хлопців, з якими витягував каміння на Дальньому Полі.

— Відведіть його в Ящик, — сказав Ґарднер, коли Вовкові ноги остаточно підкосилися. Він повільно озирнувся на Джека. — Якщо… якщо тільки містер Паркер не захоче мені розповісти, де ми зустрічалися раніше.

Джек стояв, роздивлявся свої ноги і мовчав. Гарячі сльози ненависті випікали його очі.

— Отже, в Ящик, — сказав Ґарднер. — Можливо, ти зміниш свою думку, коли він почне кричати, містере Паркер.

Ґарднер пішов геть.

Вовк досі плакав у Ящику, доки Джек із іншими хлопцями йшов на ранкову проповідь. Очі Сонячного Ґарднера іронічно розглядали бліде, напружене обличчя Джека.

Можливо, зараз, містере Паркер?

Вовку, це моя матір, моя матір…

Вовк досі плакав, коли Джека й інших хлопців розділили на дві групи для польових робіт і вони рухалися до вантажівок. Коли Джек проходив повз Ящик, йому ледь вдалося подолати негайну потребу затулити вуха руками. Це гарчання, це нерозбірливе ридання.

Враз Сонні Сінґер опинився біля нього.

— Превелебний Ґарднер чекає у своєму офісі на твою сповідь просто зараз, плюгавчику, — сказав він. — Сказав мені, що випустить тупака з Ящика тієї ж миті, як ти розкажеш йому те, що він хоче знати. — Голос Сонні був шовковистим, а обличчя — загрозливим.

Вовк вив і кричав, щоб його випустили, люто бився об залізні стіни саморобної скрині.

Ох, Вовку, вона ж моя МАТІР…

— Я не можу сказати йому те, чого він хоче, — відповів Джек, різко повертаючись до Сонні й спрямовуючи на нього всю силу, яку здобув на Територіях. Сонні відступив назад на два величезних кроки, а на його обличчі читалися тривога і глибинний страх. Він перечепився через власну ногу і врізався в бік однієї з вантажівок. Якби її там не було, посіпака б упав.

— Гаразд, — сказав Сонні… говорив він хапливим, задиханим голосом, наближеним до хлипання. — Гаразд, забудь. — І тут його худе обличчя знову набрало зверхнього вигляду. — Превелебний Ґарднер сказав, що в разі відмови я маю повідомити, що твій друг кличе тебе. Зрозумів?

— Я знаю, кого він кличе.

— Залазьте у вантажівку! — похмуро сказав Педерсен, проходячи повз них… Але коли він проминав Сонні, то скривився, ніби почув якийсь гнилий запах.