Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Ні! Джеку, ні…

— Тоді тобі краще вийти в коридор разом зі мною, — сказав Джек. — Ти маєш пам’ятати, що від того, як поводишся ти, багато в чому залежить ставлення Сінґера і того хлопця, Баста, до мене. Сінґер побив мене через твої камінці.

— Хтось може і його вдарити, — сказав Вовк тихим, м’яким голосом, але очі його раптом звузилися і помаранчево спалахнули. На мить Джек помітив блиск білих зубів між Вовковими губами — і не тому, що Вовк усміхався: у нього почали рости зуби.

— Навіть не думай про це, — жорстко відрізав Джек. — Так стане ще гірше.

Вовк прибрав руки від голови.

— Джеку, я не знаю…

— Ти спробуєш? — спитав Джек. Він кинув ще один різкий погляд на двері.

— Я спробую, — з тремтінням прошепотів Вовк. У його очах застигли сльози.

Коридор верхнього поверху міг би наповнюватися пізньо-вечорнім світлом, але цього не було. На вікнах наприкінці коридору стояв якийсь фільтр — хлопчики могли визирнути надвір, туди, де було справжнє сонячне світло, але всередину воно не проникало. Здавалося, воно падало мертвим на вузькі підвіконня цих великих вікторіанських вікон.

Сорок хлопчиків стояли перед двадцятьма дверима — по десять з кожного боку коридору. Джек та Вовк з’явилися набагато пізніше за решту, але їхнього запізнення не помітили. Сінґер, Баст і двоє інших хлопців знайшли боксерську грушу й ні на кого більше не звертали уваги.

Жертвою став вузькогрудий хлопчак років п’ятнадцяти в окулярах. Засоромлений, він стояв у центрі уваги зі спущеними до чорних черевиків чіносами. Трусів на ньому не було.

— Ти вже перестав? — спитав Сінґер.

— Я…

— Стули пельку! — закричав інший хлопець із компанії Сінґера і Бласта. Усі четверо носили блакитні джинси, а не чіноси, і чисті білі светри під горло. Джек потім дізнався прізвище того, хто кричав, — Ворвік. А четвертого товстуна звали Кейсі.

— Коли ми захочемо, щоб ти говорив, ми скажемо! — закричав Ворвік. — Ти досі смикаєш тхора, Мортоне?

Мортон тремтів, але мовчав.

— ВІДПОВІДАЙ ЙОМУ! — заволав Кейсі.

Це був череватий хлопець, що трохи скидався на зловісного Крутя[176].

— Ні, — прошепотів Мортон.

— ЩО? ГОЛОСНІШЕ! — закричав Сінглер.