Зрив

  Розчервоніла Подавальниця прибігла з кухні і всунула мені в руки важкий пакет і ще теплу флягу. Я заглянув всередину:

  - Ситний сандвіч від шеф-кухаря "Трьох поросят". Кількість: 5. - Ефект: Сила +3, Статура +3. Час: 2 години.

  - Міцний Трав'яний чай. - Ефект: Регенерація мани прискорюється на 3%. Час: 2 години.

  Я здивовано подивився на господаря.

  - Ви не помилилися? Це напевно коштує дорожче того золотого, що я заплатив вам за кімнату!

  Той посміхнувся і підморгнув:

  - За рахунок закладу, хлопче! Мені Ерік про тебе вчора шепнув. Ти уже майже наша людина. Так що не бери в голову, їж на здоров'я.

  Я ще раз подякував і, з жалем засунувши в сумку запаморочливо пахнучі бутери, пішов до виходу.

  По дорозі до горба гнолів перевірив френд-лист. Крила не спостерігалося, а ось сумна вчора Таалі була онлайн. Пустощів заради послав їй смайлик у 32 зуби. Через пару хвилин отримав у відповідь завзято підморгуючу мордочку. Настрій злетіло ще на пару градусів, життя явно налагоджувалося!

  А ось і рідний пагорб. Народу вистачає, але не вечірній аншлаг. Об'єднуватися ні з ким в групу поки не буду, хочу вдумливо пограти соло, вивчити можливості персонажу.

  Підняв средненького по силі зомбі, заодно перехопивши кілька спрямованих на себе зацікавлених поглядів - в світлих землях новачкам не часто вдається побачити некроманта. Запасний Камінь душі поклав окремо в кишеню, раптом пета прямо в бою перекастовувати доведеться. І пішла потіха!

  Через чотири години і дві образливі смерті я був на дев'ятому рівні. У гаманці побрязкувала пара золотих і шість сотень мідяків. Благо гроші важили мало, тисяча монет дорівнювала одному віртуальному кілограму. Двічі вже доводилося бігати до міста, скидаючи не тільки копійчану, а й важку здобич. Браслетів, як і Каменів душ, накопичилося до чотирьох десятків. Процес кача йшов розмірено, дурні смерті траплялися в основному через невдалі пули. Агрозона у гнолів велика, вічно снують туди-сюди, та ще ці посильні, що бігають у всіх напрямках. Не таке просте місце для полювання насправді.

  Нудно не було, постійний адреналін і радість як у рибалки при вигрібання видобутку з кожної тушки. Під час коротких медитацій розважався, переглядаючи чат локації. Хтось як і раніше шукав Червоного Медведя, пропонуючи за координати спочатку три, а потім усі десять золотих. Мабуть, квестовий ведмедик! Бариги, перелаюючись між собою, скуповували і продавали добро. На браслети попит був стійкий, можна буде і поторгуватися перед продажем... Набравши повно мани, я встав з землі і за звичкою струсив дрібне сміття з штанів. Треба буде одяг змінити, а то ходжу в базовому безкоштовному обвісі, як останній новачок, та ще й плащ цей безглуздий... Сподіваюся, Таалі качає десь в іншому місці...

  Мою увагу привернув, вибігши з недалекого лісу, гравець-рейнджер. Рівень його здоров'я тривожно помигував помаранчевим кольором. Відбігши на десяток кроків, лучник розвернувся у бік дерев і випустив кілька стріл по поки невидимій мені цілі. Гравець був екіпірований дуже не кисло, по хитромудрій броні бігали візерунки, блищали камені перснів. Та й випущені ним стріли залишали в повітрі дивні фіолетові траси. Я придивився до гравця.

  - Каріш. 38 рівень.

  О, великий дядько для цієї локації. По кому він так лупить? І тут я побачив ЙОГО! Так ось ти який, Червоний Ведмідь! Клишоногий був метрів зо два в холці, весь поколотий стрілами, від чого виглядав ще страшніше. Божевільні жовті очі, розміром з чайні блюдця, паща, утикана гострими зубами, кожен з хороший кинджал довжиною. Рейнджер знову рвонувся вперед, збільшуючи дистанцію. Ведмедику було зовсім хреново. Життя у нього залишалася заледве десята частина. Бій наближався, і я став оглядатися, куди переміститися - не дай Боже ведмедик поруч пробіжить. Махне лапою, і знову треба буде бігти до власної могили.

  Лучник зупинився зовсім недалеко, буквально за десять кроків. Розвернувся і схопився за лук. Банг, банг, Банг! Смуга життя у ведмедя стончилась до розміру волосини. Хана волохатому. Однак ведмедик зміг здивувати. Ставши на задні лапи і в польоті відбивши чергову стрілу, ведмідь заревів! Рев був явно не простий...

   - Первісний рев дикої істоти! Жах скував ваші кінцівки! Ви паралізовані!

  Нічого собі! А в цей час мій пет, який за замовчуванням мав режим захисту господаря, з глухим стогоном кинувся на ведмедя. Куди, дебіл?!

  На шиї знерухомленого рейнджера спухнули вени, він відчайдушно боровся з невидимими кайданами. Ведмідь повільно докульгав до лучника і одним ривком підім'яв його під себе. Пролунали смачні шльопанці пудових лап, і через лічені секунди все було скінчено. На місці загибелі лучника залишилася лише невелика могилка.