Розділ «П’ятниця»

Пітер лагідно відповів:

— Деякі речі пояснити неможливо. Голос серця не повинен брати гору над голосом розуму…

Він побачив, що Марша ледве стримує сльози.

— Пробачте, — прошепотіла вона і, підхопившись, вибігла геть.

Пітер вилаяв себе за те, що не зумів знайти інших, лагідніших слів.

Минуло кілька хвилин. Марша не поверталася. А потім на галерею вийшла Анна.

— Схоже на те, що закінчувати сніданок вам доведеться самому, сер. Марша, видно, сюди не повернеться.

— Що вона робить?

— Плаче в своїй кімнаті. — Анна знизала плечима. — 3 нею це не вперше і, мабуть, не востаннє. Коли щось виходить не так, як їй хочеться, вона одразу в сльози. — Зібравши тарілки, економка сказала: — Бен зараз принесе солодке.

Пітер похитав головою.

— Дякую, не треба. Мушу вже йти.

— Тоді я принесу вам тільки каву.

Поставивши перед ним чашку кави з молоком, Анна всміхнулася:

— Не беріть цього близько до серця. Хай вона трошки виплачеться, а потім я її заспокою. Міс Марша має багато вільного часу, звідси і всілякі забаганки. Якби її тато сидів дома, цього, мабуть, не було б. Але він весь час їздить. От і маєте.

— Ви як у воду дивитеся, Анно.

Пітер згадав, що розповідала про свою економку Марша: замолоду Анну майже силоміць одружили з незнайомим чоловіком, але потім вони сорок років прожили душа в душу. Чоловік Анни помер рік тому.

— Мені розповідали про вашого чоловіка, — сказав Пітер. — Гарна, кажуть, була людина.

— Якого ще чоловіка? — пирснула Анна. — Та я ж ніколи не була одружена! Все життя в дівках ходила і, можна сказати, дівкою й зосталася.

А Марша ж казала: «Вони обоє працювали у нас. Добрішого, лагіднішого чоловіка я зроду не бачила. І це було справді ідеальне подружжя». Це був один з її аргументів, коли вона освідчувалася Пітерові!

Анна все ще хихотіла.