— Томе, ти ніколи не здогадаєшся, чому і як, але наостанку ти зробив мені велику послугу. А тепер забирайся — поки я не передумав і не запроторив тебе за грати.
Том Ерлшор крутнувся на підборах і, дивлячись перед себе, пішов геть.
8
Після скандалу, який завершився тим, що доктор Ніколас пішов з готелю, Пітер Макдермот засмучено постояв у вестибюлі, міркуючи, що робити далі. Кінець кінцем він вирішив, що зразу ж апелювати до організаторів з’їзду дантистів не варто. Якщо голова з’їзду доктор Інгрем здійснить свою погрозу й на його вимогу делегати почнуть виїздити з готелю, то станеться це не раптово — в кожному разі, не раніше, ніж завтра вранці. Отож годину-дві можна спокійно перечекати — хай пристрасті трохи вщухнуть. А потім він звернеться до доктора Інгрема чи, як буде потреба, до його колег.
Що ж до репортера, який був свідком цієї ганебної сцени, то з ним, певна річ, ніякі переговори вже неможливі. Лишається тільки сподіватись, що газета не зробить скандал у «Сейнт-Грегорі» сенсацією дня…
Повернувшись до свого кабінету, Пітер до обіду просидів над дрібними поточними справами. Хоч як йому хотілося розшукати Крістіну, він вирішив не робити цього, розуміючи, що і тут краще виждати, щоб вона трохи заспокоїлася й охолола. Вранці він допустився ідіотської помилки, і тепер мусив якось затерти її.
Він хотів навідатися до Крістіни перед обідом, але йому перешкодив телефонний дзвінок: черговий заступник адміністратора повідомив, що в номері, зайнятому містером Стенлі Кілбріком з міста Маршалтауна, штат Айова, побував злодій. Хоч містер Кілбрік повідомив про це кілька хвилин тому, обікрали його, очевидно, вночі. Злодій забрав багато коштовностей, велику суму грошей, і, як висловився заступник адміністратора, містер Кілбрік перебуває в істеричному стані. Один з готельних детективів уже піднявся до нього в номер.
Пітер попросив телефоністку розшукати старшого детектива. Він не знав, у готелі Огілві чи ні, бо цей гладун ходив на роботу за розкладом, відомим тільки йому самому. Незабаром, однак, Пітера повідомили, що Огілві вже особисто розслідує цю справу і найближчим часом доповість про результати. Хвилин за двадцять той увійшов до кабінету Пітера Макдермота і обережно вмостився в шкіряному кріслі перед столом.
Переборюючи інстинктивну неприязнь до цієї людини, Пітер запитав:
— Ну, що ви з’ясували?
— Цей тип, якого обікрали, — дурний шмаркач. Спіймався на гачок. Ось список украдених речей. — Огілві поклав на стіл списаний аркуш. — Копію я залишив собі.
— Дякую. Я передам його нашій страховій компанії. А як злодій потрапив у номер? Є якісь сліди?
Детектив похитав головою.
— Він мав ключа. Тут усе ясно, як божий день. Кілбрік зізнався, що вчора загуляв у Французькому кварталі. Його мамі, видно, не слід було відпускати його самого. Твердить, що ключа свого загубив. Присягається, що загубив. Та я гадаю, що його обдурила якась наводчиця.
— Хіба він не розуміє, що, сказавши правду, може допомогти нам знайти вкрадене?
— Я йому втовкмачував це. Та все даремно. По-перше, в нього зараз ум за розум заходить. А по-друге, він, видно, зметикував, що готельна страховка компенсує його втрати. А може, хоче й поживитися на цьому — каже, що мав у гаманці чотириста доларів готівкою.
— Ви не вірите йому?
— Не вірю.
«Що ж, — подумав Пітер, — цей містер Кілбрік буде розчарований: готельна страховка компенсує вартість утрачених речей на суму не більш як сто доларів, і на готівку це не поширюється».
— Ну, а що ви скажете про цю історію взагалі? Думаєте, це поодинокий випадок?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Готель » автора Артур Хейлі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Середа“ на сторінці 25. Приємного читання.