Розділ «Вівторок»

— Цю кляту бабу я добре знаю, — пробурчав Уоррен Трент. — Поки ми не виженемо офіціанта, вона не вгамується.

— А по-моєму, його нема за що виганяти.

— Тоді скажіть йому, нехай на кілька днів поїде половити рибу — із збереженням платні. І щоб до готелю в цей час не потикався. І ще додайте: коли він знову надумається щось розхлюпати, то нехай це вже буде окріп, і найкраще — на голову герцогині. Ті кляті собаки все ще при ній?

— Так, — усміхнувся Пітер.

Спеціальний закон штату Луїзіана суворо забороняє тримати тварин у готельних приміщеннях, але щодо тер’єрів герцогині Кройдонської Уоррен Трент пішов на поступку: сказав, що не помічатиме собак, якщо їх, виводитимуть на прогулянку тишком, через чорний хід. Герцогиня, однак, щодня демонстративно простувала зі своїми пестунчиками через вестибюль, і двоє розгніваних мешканців уже допитувалися, чому їхніх песиків не допустили в готель.

— Учора в мене була сутичка з Огілві. — Пітер розповів про тривалу відсутність начальника охорони й про свою пересварку з ним.

Хазяїн зреагував блискавично:

— Я вже не раз казав вам: Огілві не чіпайте. Він підпорядкований мені особисто.

— Це створює труднощі. Особливо в нагальних випадках…

— Ви чули, що я сказав. Про Огілві — забудьте.

Уоррен Трент почервонів — неясно тільки, від гніву чи від ніяковості. Заборона критикувати Огілві була безглузда, і старий добре усвідомлював це. «Що ж усе-таки дало колишньому полісменові таку владу над хазяїном?» — зачудовано подумав Пітер.

Аби перемінити тему, Уоррен Трент раптом сказав:

— Сьогодні до нас приїздить Кертіс О’Кіф. Йому потрібні два суміжні люкси, і я про це вже розпорядився. А вас прошу особисто простежити, щоб усе було гаразд. І, будь ласка, сповістіть мене, як тільки він з’явиться.

— Він до нас надовго?

— Не знаю. Це залежить від багатьох обставин.

Пітерові раптом стало жаль старого. Хоч як погано керував він готелем, «Сейнт-Грегорі» був справою його життя. А втім, не все ще втрачено, думав Макдермот, свіжий капітал і рішучі адміністративні заходи могли б зробити чудо…

— Яка в нас ситуація із з’їздами? — перебив його думки Уоррен Трент.

— Приблизно половина інженерів-хіміків уже виписалася, решта роз’їдеться сьогодні. Прибувають акціонери компанії «Кока-кола „Золота корона“». Вони беруть триста двадцять номерів, тобто більше, ніж ми сподівалися. Я розпорядився відповідно збільшити кількість порцій на обід та вечерю. — Старий схвально кивнув головою, й Пітер повів далі: — З’їзд американських дантистів розпочнеться завтра, але делегати вже прибувають. Вони займуть приблизно двісті вісімдесят номерів.

Уоррен Трент задоволено мугикнув. «Принаймні не всі новини погані», — подумав він. З’їзди — головна стаття прибутку в готельному бізнесі, і два з’їзди, що відбуватимуться водночас, істотно поповнять касу, хоч, на жаль, не настільки, щоб компенсувати недавні збитки. Та що там не кажи, з’їзд дантистів — великий успіх для готелю. І це заслуга Пітера Макдермота. Дізнавшись, що попередня угода між організаторами з’їзду й однією великою готельною компанією зірвалася, він негайно вилетів у Нью-Йорк і зумів умовити підготовчий комітет провести з’їзд у Новому Орлеані — в готелі «Сейнт-Грегорі».

— Вчора у нас вільних місць не було, — сказав Уоррен Трент.