Розділ «Вівторок»

Він сів поряд.

— Закуримо?

— Закуримо.

Пітер підніс їй вогню й прикурив сам.

Добре випивши за вечерею в ресторані, Пітер був у піднесеному й легковажному настрої. Поза тим, що відбувалося зараз, для нього ніби нічого не існувало — ні в часі, ні в просторі. І він знав: те, що має статися, — станеться, якщо він цього забажає.

— А правда ж, здорово — просто сидіти собі отак і балакати! — сказала Крістіна.

Він узяв її за руку.

— А ми не балакаємо.

— То давайте!

— А хіба ми для цього…

— Знаю. Але до чого ми дійдемо, якщо підемо, і — чи варто?..

— А не можна просто розкрутити рулетку — і хай крутиться?…

— Якщо ми її розкрутимо, результат буде відомий наперед — і вам, і мені. — Вона помовчала, потім зачудовано додала: — Не знаю навіть, чим це пояснити. Якась хімія!

— Хімічно ми, по-моєму, сполучаємося чудово.

— Атож: і завершиться все реакцією з виділенням вогню.

— Я ладен згоріти до решти!

— Якщо я правильно розумію — в ліжку?

Він мрійливо промовив:

— Цур, я зліва!

— Мушу вас розчарувати…