Розділ «Вівторок»

Коли медсестра повернулася, Крістіна запропонувала їй:

— Якщо вам треба на кілька хвилин вийти куди-небудь, я можу посидіти тут, доки ви повернетеся.

— Що ж… — обличчя жінки враз полагіднішало, але вона, видно, вагалася.

З кімнати долинуло:

— Ідіть, ідіть! На міс Френсіс можна покластися. Якби не вона, я б учора врізав дуба.

— Гаразд, — погодилася медсестра. — Я вийду на десять хвилин, а якщо буду вам потрібна, подзвоніть до кав’ярні.

Олберт Уеллс аж засяяв, побачивши Крістіну. Маленький, миршавенький у своїй старомодній нічній сорочці, він потопав у подушках. Крістіні він знову нагадав горобчика, але вже не жалюгідного, не смертельно знесиленого, як учора, а жвавого і веселого. Обличчя його все ще було бліде, але вже не такого сірого кольору, і дихав він майже нормально, лише зрідка хапав ротом повітря…

— Спасибі, що прийшли, міс, — сказав він, — у вас добра душа.

— Хотіла довідатися, як ви тут.

— Та вже оклигав, дякую. — Він кивнув на двері, за якими зникла медсестра. — Але вона — справжній дракон, їй-бо!

— Може, саме така вам зараз і потрібна. — Крістіна уважно розглянулася довкола. В номері панував ідеальний порядок. На тумбочці коло ліжка стояла таця з ліками. Балони з киснем ще не забрали, але саморобну маску замінили справжньою.

— Що й казати, на своєму ділі вона розуміється, — визнав Олберт Уеллс. — Шкода тільки, що на вроду не вдалася.

Крістіна всміхнулась.

— Ну, тепер я бачу, що ви й справді одужуєте. — Вона подумала, чи не сказати йому про свою розмову з Семом Якубцем, та, вирішивши, що не варто, запитала: — Ви казали вчора, що ці напади у вас почалися, коли ви були рудокопом?

— Це ви про бронхіт? Атож, саме тоді.

— І довго ви були рудокопом, містере Уеллс?

— Так довго, що краще й не згадувати, міс. Але й забути не можу: то бронхіт не дає, а то на руки свої гляну — і знову все перед очима.

Він повернув руки на ковдрі долонями догори, і Крістіна побачила мозолі, що їх на все життя лишає тяжка багаторічна фізична праця.

Зворушена, вона провела пальцем по його долоні.

— Цим, по-моєму, треба пишатися. Ви розкажете мені про ті часи?