Розділ «Князь самогубств»

Скількох же ще я дістану? — думав тим часом Брейді. Він аж горів. У мене дев’ять налаштованих «заппітів» плюс ті два, що в моїх дронів, і один у моїй шухляді. Хто сказав, що між мною і цими придурастими шукачами роботи все скінчено?

Хто сказав, що я не можу збільшити рахунок?

Брейді й далі стежив за корпорацією «Zappit» під час цього відпочинкового періоду, раз чи двічі на тиждень відряджаючи Z-Боя перевіряти сповіщення в Інтернеті. Розмови про гіпнотичну дію відео «Риболовлі» (і дещо менший — «Співочих пташок») затихли, а натомість почалися інші: про те, що компанія іде на дно — уже без варіантів. Коли «Sunrise Solutions» викупили «Zappit», блогер, який назвався Електровихор, написав: «Вау! Це десь так, якби двоє закоханих із раком на останній стадії, що їм залишилося по шість тижнів, надумали втекти й таємно одружитися!»

Тіньова особистість Бабіно вже непогано сформувалася, і саме Доктор Z почав вишукувати тих, хто пережив бійню в центрі, складаючи список найдужче постраждалих — а отже, найбільш схильних думати про самогубство. Двоє з них — такі собі Деніел Старр і Джудіт Лома, досі залишалися в інвалідних візках. Лома, можливо, зі свого встане, а Старр уже ні. Ще була Мартіна Стовер, паралізована від шиї, вона жила з матір’ю на Рідждейлі.

Я зроблю їм послугу, думав Брейді. Справді ж зроблю.

Він вирішив, що мама Стовер стане непоганим початком. Першою думкою було сказати Z-Боєві, щоб надіслав їй «заппіт» поштою: «Безкоштовний подарунок для вас!», але де певність, що вона його не викине? У нього лише дев’ять штук, їх не можна марнувати. Посилювати всі буде коштувати йому (ну, тобто Бабіно) чималих грошей. Краще відрядити Бабіно з особистою місією. У гарно пошитому костюмі, із серйозною темною краваткою, цей чоловік мав, безумовно, більш респектабельний вигляд, аніж Z-Бой у робочому дранті, — і взагалі такі літні чоловіки, напевне, до вподоби жінкам на зразок мами Стовер. Тепер Брейді залишалося скласти правдоподібну історію. Може, щось із маркетинговими випробуваннями? Книжковий клуб? Приз?

Він іще перебирав сценарії — немає куди поспішати, — коли через сповіщення Google прийшла очікувана звістка про смерть: «Sunrise Solutions» наказала довго жити. Починався квітень. Для розпродажу активів було найнято довірену особу, список так званого «дійсного майна» мав незабаром з’явитися на сайтах розпродажів. Для тих, хто не може дочекатися, перелік усього непроданого мотлоху «Sunrise Solutions» можна було знайти в паперах із банкрутства. Брейді подумав, що це цікаво, але не аж настільки, щоб спеціально відряджати Доктора Z подивитися. Напевне, є там і ящики «заппітів», але він мав дев’ять штук власних, то для забави вистачить.

За місяць Брейді передумав.

У випуску «Новин опівдні» була популярна рубрика «Два слова від Джека». Джек О’Меллі — то був старий товстий динозавр, який, напевне, почав кар’єру ще за чорно-білого телебачення, і після кожного випуску він п’ять хвилин щось бубонів про те, що в новинах справило на нього найбільше враження. На носі в нього були здоровенні окуляри в чорній оправі, і обвислі щоки трусилися, як желе, коли він говорив. Зазвичай цей Джек видавався Брейді доволі кумедним і розважав його, але того дня «Два слова від Джека» були зовсім не смішні. Вони відкривали нові перспективи.

«Родини Крісти Кантрімен і Кейта Фраяса засипали співчутливими листами внаслідок події, про яку в цих новинах зовсім нещодавно повідомляли, — бурчав Джек; голос у нього був десь як в Енді Руні[54]. — Рішення молодої пари покінчити з життям, коли забракло сил терпіти нескінченний і неослабний біль, розпалило нову дискусію щодо етичності самогубства. Також воно нагадало нам — на жаль — про ницого боягуза, який спричинив цей нескінченний і неослабний біль, — монстра на ім’я Брейді Вілсон Хартсфілд».

Та це ж я, втішився Брейді. Якщо називають усі імена і прізвище — то ти вже справжній бабай!

«Якщо існує життя після життя земного, — промовив Джек (неслухняні брови, теж такі, як в Енді Руні, зійшлися на переніссі, щоки тремтять), — то Брейді Вілсон Хартсфілд сповна заплатить за свої злочини, коли там опиниться. А нині погляньмо на срібну підкладку чорної хмари горя, адже вона теж є.

За рік після підлої бійні в центрі Брейді Вілсон Хартсфілд здійснив замах на злочин іще жахливіший. Він проніс велику кількість пластикової вибухівки на концерт у зал „Мінго“ з наміром знищити тисячі підлітків, які прийшли туди розважитися. Тут його зупинили детектив-пенсіонер Вільям Ходжес і хоробра жінка Холлі Джібні, яка проломила череп цьому вбивці-дегенерату, перш ніж він встиг активувати…»

Отут Брейді заплутався. То це якась Холлі Джібні розбила йому голову й майже вбила його? Хто це, блядь, така? І чому ніхто за всі ці п’ять років, відколи вона погасила для нього світло й запроторила в цю палату, не сказав йому цього? Як так могло статися?

А дуже просто, розсудив він. Коли новина була свіжа, я лежав у комі. А потім, подумав він, я просто вирішив, що то був Ходжес чи його нігер.

Він при нагоді знайде цю Джібні в Мережі, але вона — це не так важливо. Вона просто частина його минулого. А майбутнє — це блискуча ідея, що з’явилася в нього, як завжди виникали найкращі винаходи: вона постала в уяві цілісним образом, який можна хіба трохи вдосконалити й доповнити.

Він увімкнув свій «заппіт», знайшов Z-Боя (який саме видавав журнали пацієнткам в акушерсько-гінекологічному відділенні) і послав його на комп’ютер у бібліотеку. Коли той сидів біля екрану, Брейді випхав його з-за керма і взявся до справи сам, зігнувшись і мружачись до монітора короткозорими очима Ела Брукса. На сайті під назвою «Майно банкрутів — 2015» він знайшов список того, що залишилося після «Sunrise Solutions». Там був усякий мотлох від дюжини різних компаній, наведених в абетковому порядку. «Заппіт» був останнім за абеткою, але, відзначив Хартсфілд, не за значущістю. Першим пунктом у списку його майна стояли 45 872 «заппіт командерів» за пропонованою роздрібною ціною $ 189,99. Також їх продавали партіями по чотириста, вісімсот і тисячі. Унизу червоним стояло попередження, що частина партії бракована, але «більшість — у чудовому робочому стані».

Від хвилювання Брейді старе серце Ела закалатало. Його руки знялися з клавіатури й стислися в кулаки. Можливість порішити більше людей, які не загинули в центрі, блякла на тлі іншої грандіозної ідеї, що заволоділа ним: закінчити те, що тоді не вдалося в «Мінго». Він навіть уявляв, як пише до Ходжеса: «Ти думав, що зупинив мене? Подумай іще раз!»

Як же й гарно це буде!

Він був цілком певен, що Бабіно стане грошей, щоб купити «заппіт» кожному, хто був там того вечора, але оскільки Брейді матиме справу з кожною жертвою окремо, то гарячкувати не слід.