Розділ «Князь самогубств»

Він був задоволений.

Частина його єства опиралася цьому відчуттю, обзивала його маленькою смертю, а частина бажала прийняти його. Навіть поринути в нього. А чом би й ні? Таке враження, що він не лежить, як приклеєний, у палаті 217, та й навіть у власному тілі він не в’язень. Він може виходити, коли забажає: хочеться — пасажиром, хочеться — водієм. Тільки треба виявляти обережність і не кермувати занадто довго, та й усе. Адже ядро свідомості — це, схоже, ресурс обмежений. Якщо його не стане, так не стане зовсім.

Тоді погано буде.

Коли б Ходжес продовжив свої відвідини, Брейді отримав би ще одну мету для зростання — змусити його подивитися на екран «заппіта» в шухляді, потім залізти детективові в голову й напустити туди самогубчих думок. Наче знову користуватися «Блакитною парасолькою Деббі» — тільки навіювання тепер буде значно потужніше. Уже не навіювання, а команди!

Єдина проблема — Ходжес більше не приходив. Прийшов аж після першого травня і знову завів свою довбучу пісню: «Я знаю, що ти тут, Брейді, я сподіваюся, що ти страждаєш, Брейді, чи ти справді вмієш пересувати речі, не торкаючись їх, Брейді, чи покажеш, як це…», — а потім не з’являвся. Те, що Ходжес зник з його життя, стало для Брейді справжнім джерелом негаданого й не зовсім бажаного задоволення. Ходжес був як болячка під сідлом, він його лютив і розганяв учвал. А зараз болячки не було, і хочеш, коню, — спокійно пасись.

І щось таке Брейді й робив.

Отримавши доступ до банківського рахунку доктора Бабіно, його інвесторського портфелю і його розуму, Брейді сповна віддався купівельній гарячці через Інтернет. Бабстер знімав з рахунку гроші й купував, Z-Бой носив обладнання до зачуханої хатинки Фредді Лінклаттер.

Вона справді заслуговує на краще помешкання, подумав Брейді. Треба щось із цим зробити.

Z-Бой також приніс до неї решту «заппітів», поцуплених з бібліотеки, і Фредді видозмінила в них усі відео «Риболовлі»… не безкоштовно, звісно. І хоча коштувала ця праця дорого, Брейді платив, не торгуючись. Це ж усе-таки гроші лікаря, це Бабіно башляє. Що ж робити з «покращеними» пристроями, Бреді ще навіть гадки не мав. Урешті, йому може ще знадобитися парочка дронів, але поки що в нього не виникало бажання пускати їх у хід. Він почав розуміти, що таке насправді задоволення: емоційна версія того, що моряки прозивають кінськими широтами, де затихають усі вітри і просто залягаєш у дрейф.

Це настає, коли немає мети для зростання.

Такий стан речей протривав до 13 лютого 2015 року, коли увагу Брейді привернув денний випуск новин. Ведучі, які щойно сміялися з витівок двох маленьких панд, раптом зробили вираз облич «Блін, як же все погано!», коли на моніторі за їхніми спинами з’явилося зображення розбитого серця.

— У передмісті С’юїклі Валентинів день буде сумний, — сказала ведуча.

— Дійсно, Бетті, — погодився ведучий. — Двоє молодих людей, які вижили після бійні в центрі, — двадцятишестирічна Кріста Кантрімен і двадцятичотирирічний Кейт Фраяс вчинили самогубство в домі Кантрімен.

Продовжила Бетті:

— Кене, убиті горем батьки розповіли, що молоді люди сподівалися одружитися в травні цього року, але обоє дістали тяжкі травми внаслідок нападу Брейді Хартсфілда і, напевне, не витримали довгих фізичних і моральних страждань. Френк Дентон зараз розповість докладніше.

Тепер Брейді наслухав і дивився уважно, майже прямо сівши в кріслі — наскільки це йому вдавалося, очі його горіли. Чи дійсно він убив оцих двох? Якщо він має право так вважати, то щойно кількість жертв бійні в центрі стала вже не вісім, а десять. Усього-на-всього десяток, але ж! Непогано все-таки.

Кореспондент Френк Дентон, зробивши на обличчі найкращий вираз «ой блін…», якийсь час плескав язиком, а потім у кадрі з’явився бідний татусь Кантрімен, який прочитав передсмертну записку, залишену парою. Бурмотів він щось нерозбірливе, але головний сенс до Брейді дійшов. Вони уявляли собі загробне життя прекрасним, де загояться всі рани, де їх не мучитиме біль, де вони можуть обвінчатися здоровими перед лицем Спаса і Бога Нашого, Ісуса Христа.

— Як же й сумно… — зітхнув ведучий, дослухавши історію до кінця. — Як сумно.

— Точно, Кене, — сказала Бетті. І тут на екрані за їхніми спинами виникла картинка з групою ідіотів у весільному вбранні, які стоять у басейні, — і її обличчя блискавично перемкнулося на радісний вираз. — Але оце тебе розвеселить: двадцять пар молодят вирішили одружитися у басейні в Клівленді, де температура лише двадцять градусів[53]!

— Маю надію, що їх любов грітиме, — каже Кен, і вишкірює чудово зроблені зуби в усмішці. — Бррр! А ось і Патті Ньюфілд — вона розповість нам докладніше.