Розділ «Чорнувата»

Вийшовши з Тьорнер-білдингу, він іде на автобусну зупинку (п’ятим значно швидше й легше доїхати через усе місто, ніж повертатися до «пріуса» і вести його самому). Ходжес у глибокій задумі. Він міркує про те, як же підійти до Брейді — як його можна розколоти. Він був асом у допитах, коли працював у поліції, тож він має знайти спосіб. Раніше він ходив до Брейді лише з тим, щоб посмикати його й підтвердити своє чуття: Брейді вдає напівкататонічний стан. А нині він має справжні питання, і повинен же бути якийсь спосіб змусити Брейді дати на них відповідь.

Треба потривожити павука, думає він.

У роздуми над плануванням майбутньої розмови втручаються думки про отриманий діагноз і неуникні страхи, якими такі думки супроводжуються. За своє життя — так. А ще виникали питання, наскільки погано йому стане дещо пізніше і як повідомляти про хворобу тим, хто повинен знати. Корінну з Еллі новина глибоко вразить, але загалом нічого з ними від того поганого не зробиться. Те саме стосується й родини Робінсонів, хоча він знає: Джером і Барбара, його мала сестричка (та вона вже не така й мала — їй за кілька місяців шістнадцять стукне), важко це переживатимуть. Але найбільше хвилюється він усе-таки за Холлі. Вона не божевільна, хоч що вона там казала в кабінеті, але вона вразлива. Дуже. У неї було два серйозні нервові зриви — один у школі, другий трохи за двадцять. Зараз вона сильніша, але останні кілька років її підтримують тільки він і їхня фірма. Якщо їх не стане, Холлі в небезпеці. Тут він себе не може обманювати.

Я не дам їй зламатися, думає Ходжес. Він іде, опустивши голову, сховавши руки в кишенях, дихаючи білою парою. Я не допущу такого.

Занурившись у думки, він не помічає подертого «шевроле малібу» — ця машина з’являється утретє за два дні. Вона припаркована на вулиці, навпроти будинку, де Холлі подалася вистежувати довірену особу збанкрутілої компанії «Sunrise Solutions». Поряд із машиною на хіднику стоїть літній чоловік у старій списаній армійській теплій куртці, заклеєній маскувальною стрічкою. Він дивиться, як Ходжес сідає в автобус, тоді виймає з кишені телефон і робить дзвінок.

Холлі дивиться, як її шеф — що, як виявляється, є тією людиною, яку вона любить найдужче в світі, — іде на ріг, на зупинку. У нього такий змарнілий вигляд — майже тінь того огрядного дядька, якого вона зустріла шість років тому. Йдучи, він тримається за бік. Останнім часом він часто так робить, і вона навіть не певна, чи він це усвідомлює.

Просто маленька виразка, казав він. Їй хотілося б у це вірити — йому вірити, — але вона не певна, що вірить.

Під’їжджає автобус, Білл сідає. Холлі стоїть коло вікна, дивиться на це, гризучи нігті, хоче курити. У неї повна шухляда «нікоретте», але інколи допомогти може тільки цигарка.

Годі гаяти час, каже вона собі. Якщо хочеш бути страшним підлим шпигуном — кращого часу годі знайти.

То вона повертається до кабінету.

Комп’ютер не світиться, але він його не вимикає, доки не йде ввечері додому, тож їй треба лише «розбудити» екран. Око несподівано зупиняється на жовтій пачці паперу для нотаток біля клавіатури. У нього завжди такий під рукою, зазвичай весь у нотатках, каляках і маляках. Так йому краще думається.

Тут зверху написаний добре знайомий рядок із пісні, який для Холлі став близьким, щойно вона почула його вперше по радіо: «Всі самотні люди». Ці слова підкреслено. Далі список відомих їй імен:

Олівія Трелоні (вдова)

Мартіна Стовер (незаміжня, економка каже про неї «стара діва»)

Дженіс Еллертон (вдова)

Ненсі Елдерсон (вдова)

Та інші. І вона — вона теж стара діва. Піт Гантлі — він розлучений. Сам Ходжес — він також.

У неодружених удвічі більша ймовірність самогубства. У розлучених — у чотири рази вища.

— Брейді Хартсфілд любив самогубства, — бурмоче вона. — То було його хобі.

Під іменами накидано незрозумілі їй слова: «Список відвідувачів? Який список?»