Розділ «Чорнувата»

— Як могло те, що сталося з Дженіс Еллертон і її дочкою, бути пов’язане із Брейді Хартсфілдом? Хіба що… а про телекінез поза його палатою щось розповідали? Не було таких чуток?

— Та ні, але приблизно в той час, коли розкрилася справа Сауберсів, у мозковій травматології одна медсестра вчинила самогубство. Порізала зап’ястя в туалеті в коридорі просто коло палати Хартсфілда. Її звали Сейді Макдональд.

— Ти вважаєш…

Вона знову взялася до бутерброда: відщипує салат і впускає його на тарілочку. Чекає.

— Продовжуй, Холлі. Я тобі поки нічого не кажу.

— Ти вважаєш, Брейді якось її до цього схилив, умовив? Не уявляю, як це могло статися…

— Та я теж ні, але ж ми знаємо, яке в Брейді було захоплення самогубствами.

— Оця Сейді Макдональд… А в неї часом теж «заппіта» не було?

— Бог її знає.

— А як… як вона?..

— Скальпелем, який тихцем винесла з операційної. Я про це дізнався від асистентки медексперта. За подарункову картку «Де Мазіо» — італійського ресторану…

Холлі знову відщипує салат на тарілку. На тарілці в неї тепер таке видовище, ніби там гномики гуляли день народження й розсипали конфеті. Ходжеса це трохи бісить, але він її не спиняє. Вона міркує, як висловитися. І нарешті говорить:

— Тобі треба сходити до Хартсфілда.

— Атож, треба.

— Ти певен, що зможеш чогось від нього добутися? Тобі ж раніше не вдавалося.

— Тепер я знаю трохи більше. — Але, по правді, а що він такого знає? Він навіть точно не знає, що підозрювати. А може, Хартсфілд — зовсім не шершень, може, він — павук і палата номер 217 у «Відрі» — центр павутиння, яке він плете?

А може, то все збіг. Може, рак уже за мій мозок узявся і в мене параноя починається?

Так, мабуть, Піт подумав би з напарницею — тепер він уже подумки називає її Міс Красиві Сірі Очі, настільки в голові засіло — хоч би в очі її так не назвати.

Він підводиться:

— Нема слушнішого часу, ніж зараз.