Розділ «Голови і шкури»

— Фредді, почніть спочатку. І проведіть нас через усю історію.

— І чимшвидше, — додає Холлі.

Джеймі Вінтерсу на концерті «Довколишніх» було дев’ять років. Він був на концерті з мамою. Того вечора там було дуже мало хлопчиків-школярів: більшість хлопців цю групу не любили і таврували як дівчачу. А от Джеймі все дівчаче подобалося. У дев’ять він іще точно не знав, чи він ґей (та й не дуже розумів, що це слово означає). Він розумів лише одне: коли він побачив Кема Ноулза — соліста «Довколишніх», — у нього якось дивно залоскотало в животі.

Тепер Джеймі йде шістнадцятий рік, і він точно знає, хто він. Разом із деякими хлопцями зі школи він називає себе дещо по-іншому: Джемма. Батько теж знає, хто його син, і ставиться до нього як до якогось виродка. Ленні Вінтерс — чоловік у квадраті, він володіє успішною будівельною компанією, але сьогодні усі чотири майданчики, якими він керує, не працюють через негоду. Ленні, отже, сидить удома в кабінеті, по вуха в паперах і дивиться в таблиці на екрані.

— Тату!

— Чого тобі? — бурчить Ленні, не підводячи очей. — І чому ти не в школі? Уроки скасували, чи що?

— Тату!

Тепер уже Ленні підводить очі й озирається на хлопчика, якого позаочі називає родинним виродком. І перше, що він бачить, — на обличчі сина помада, рум’яна і тіні. По-друге, він у сукні. Ленні впізнає плаття дружини. На хлопця воно коротке, сягає лише середини стегна.

— Блін, що це таке?!

Джеймі усміхається. Радісно.

— Ось так я хочу, щоб мене поховали!

— Що ти… — Ленні підскакує зі стільця, так що той падає. Отепер він бачить у синових руках пістолет. Мабуть, хлопчисько витяг його з батькової половини шафи в спальні.

— Дивися, тату! — Джеймі й далі всміхається. Наче хоче показати незвичайний фокус. Він підіймає зброю і приставляє до правої скроні. Палець опиняється на гачку. Ніготь на ньому ретельно нафарбований лаком із блискітками.

— Кинь це, сину! Сину!

Джеймі — чи пак Джемма, як він підписав свою коротку передсмертну записку, — тисне на гачок. Пістолет має калібр.357 — і постріл лунає оглушливо. Кров і мізки віялом розлітаються, фарбуючи одвірок. Хлопчик у материній сукні й макіяжі падає вперед, і ліва половина його обличчя рветься, мов повітряна кулька.

Ленні Вінтерс верещить високим тремким голосом. Як дівчинка.

Брейді відключається від Джеймі Вінтерса, щойно той приставляє до скроні пістолет, злякавшись — та, власне, вжахнувшись — того, що може статися, якщо він залишиться в цій голові, коли її прошиє куля. Чи просто він вилетить, як насінина, — як тоді в напівзагіпнотизованого тупого прибиральника в палаті 217, чи загине разом з хлопчиком?

На мить він думає, що вийшов запізно і що безупинні високі звуки, які він чує, чують усі, хто переходить у засвіти. Потім він знову опиняється в кімнаті в «Головах і шкурах» із «заппітом» у повислій руці й ноутбуком Бабіно перед очима. Ось що йому чулося: комп’ютер подає сигнал. Він дивиться на екран і бачить два повідомлення. Перше: «248 ЗНАЙДЕНО». Хороша новина. А от друге — погана:

РЕПІТЕР ПОЗА ЗВ’ЯЗКОМ

Фредді! — думає він. А я не вірив, що тобі духу вистачить. Не вірив.