Розділ «Голови і шкури»

— Воно шукає чи завантажує?

— І те, і те. — Фредді машинально тягнеться рукою до імпровізованої пов’язки; Ходжес упізнає свій жест. — Це репітер. Я можу його вимкнути — принаймні, сподіваюся, що можу, — але ви маєте тоді пообіцяти захищати мене від тих, хто стежить за цим будинком. А от із сайтом… не виходить. У мене є і IP-адреса, і пароль, а завалити сервер не можу.

У Ходжеса тисяча запитань, але коли 247 перетворюється на 248, найважливішим є одне:

— Що воно шукає? Що завантажує?

— Спочатку ви маєте пообіцяти, що мене захистите. Що заберете мене в безпечне місце. Захист свідків, чи як воно називається.

— Він може нічого тобі не обіцяти, бо я вже розумію, — пояснює Холлі. Голос у неї зовсім не злий, він якийсь заспокійливий. — Воно шукає «заппіти», Білле. Щойно хтось вмикає такий, репітер його знаходить і змінює демо-екран «Риболовлі».

— Перетворює рожевих рибок на цифри, додає сині спалахи, — каже Джером. І дивиться на Фредді. — Так, усе правильно?

Тепер її рука хапається за фіолетову ґулю на лобі зі слідами засохлої крові. Фредді кривиться від болю, відсмикує руку.

— Так. Із восьмисот «заппітів», які сюди привезли, двісті вісімдесят були дефектними. Або зависали й не завантажувалися, або накривалися відразу, щойно відкриваєш яку-небудь гру. Решта були нормальні. Я мала на всі поставити руткіт. Це дуже багато роботи. Занудної. Як детальки чіпляти на конвеєрі.

— Отже, п’ятсот двадцять були робочі, — уточнює Ходжес.

— Цей чоловік знає віднімання, дайте йому сигару! — Фредді кидає погляд на повідомлення на репітері. — І майже половину вже оброблено. — Вона невесело сміється. — Може, Брейді і з гусьми, але це він вдало втнув, чи не так?

Ходжес каже:

— Вимикайте.

— Звичайно. Щойно пообіцяєте мене захистити.

Джером, який з власного досвіду знайомий зі швидкістю роботи «заппітів» і тим, які думки вони вкладають людині в голову, не збирається стояти і слухати, як Фредді торгуватиметься з Біллом. Він має швейцарський армійський ніж, який висів у нього на поясі ще в Аризоні і який він вкинув у кишеню, щойно взяв свій багаж з літака. Джером розкриває найбільше лезо, скидає репітер з полиці й перерубує всі кабелі, які приєднують його до системи Фредді. Пристрій із не надто гучним звуком падає на підлогу, процесор під столом видає тривожні звуки. Холлі нахиляється, щось тисне, і сигнал затихає.

— Кретине, там вимикач є! — кричить Фредді. — Ти що робиш?!

— Сама знаєш що, — відказує Джером. — Один із цих сучих «заппітів» ледве не вбив мою сестру. — Він робить крок у її бік, Фредді сахається. — А ти хоч розуміла, що робиш?! Ти, блядь, розуміла що-небудь?! Мала б, думаю. Ти хоч і обкурена, а не дурна ж.

Фредді плаче.

— Ні! Чесне слово, не розуміла! Я не хотіла…

Ходжес глибоко вдихає, і від того біль прокидається.