Розділ «Рівно північ»

— Та нам вона просто необхідна, і час майже вичерпався, тату!

— Дайте-но мені одну з тих камер, — сказав містер Делеван, дістаючи тремтячими руками гаманець і не помічаючи, що Кевін уже помчав до експозиції.

— Візьміть, — мовила вона тремтячим голосом, зовсім не схожим на її власний. — Просто візьміть і йдіть.

Розділ 19

По інший бік площі Батя Меррілл, переконаний, що спокійно лагодить годинник із зозулею, невинний, як мале дитя, насправді завершував заправляти Кевінову камеру одним із фільмпаків. Клацнувши, він закрив її. Вона у відповідь коротенько чавкнула.

Клята зозуля цвіркає так, наче має задавнений ларингіт. Десь, гадаю, відійшла шестірня. Що ж, проти цього маю ліки.

— Я тебе полагоджу, — сказав Батя, піднявши камеру.

Він притис одне безтямне око до видошукача з тоненькою тріщиною, яка була настільки крихітною, що й не розгледиш. Камера була спрямована на передню частину крамниці, та це було не важливо. Куди її не наводь, вона все одно була націлена на певного чорного пса, який уже точно не був Божим творінням, у маленькому містечку, названому, за браком ліпшого слівця, Полароїдсвілем, так само не створеному Богом.

СПАЛАХ!

Кевінова камера видала коротеньке чавкотливе квиління, виштовхуючи новий знімок.

— Ось, — промовив задоволено Батя. — Може, вдасться не лише тебе розговорити, пташко. Я, власне, до того, що, може, й розворушу тебе до співів. Не обіцятиму, та вже докладу зусиль.

Батя ощирився в стриманій посмішці й знову натиснув кнопку.

СПАЛАХ!

Делевани саме перетнули половину площі, коли Джон побачив, як безгучний спалах білого світла осяяв вікна «Емпоріум Ґалоріум». Світло було безгучним, та вслід за ним, немов повторний поштовх землетрусу, долинув тихий, похмурий гуркіт, який, здавалося, долинав із крамниці старого… та лише тому, що ця крамниця була єдиним місцем, де він міг вирватися на волю. Насправді ж він наче линув із-під землі… чи, може, це лише так здавалося тому, що земля — це єдине місце, достатньо величезне, щоб умістити в собі власника того голосу?

— Біжи, тату! — закричав Кевін. — Він почав це робити!

Спалах повторився, осяюючи вікна, наче холодний удар блискавки. За ним знову йшло ледь розбірливе гарчання, відлуння звукового удару в аеротрубі, жахливе невимовне ревіння якоїсь звірини, якій перебили сон.

Містер Делеван, не в змозі себе спинити, заледве тямлячи, що він робить, розтулив рота, щоб сказати синові, що таке сліпуче й об’ємне світло просто не може йти від вбудованого спалаху камери «Полароїд», та Кевін уже кинувся бігти.

Джон і собі побіг, чітко розуміючи, що він збирався зробити: наздогнати сина, вхопити його за комір й відтягнути геть, поки не трапилося щось немислимо страшне, непіддатливе його розумінню.

Розділ 20

Другий знімок-полароїд, зроблений Батею, виштовхнув перший із щілини. Той, перевертаючись у повітрі, із глухим звуком упав на стіл. Проте здавалося, що цей звук був значно важчий від того, який міг видати квадратик обробленого хімікатами картону. Сонячний пес заповнив собою вже весь кадр. На передньому плані була його неймовірна голова, чорні прірви очей, повні зубиськ щелепи. Його череп, здавалося, видовжувався вперед, наче куля чи крапля води, швидкість собакоістоти, поєднана зі щораз коротшою відстанню між нею та об’єктивом, зробили зображення ще менш розбірливим. Тепер лише можна було розібрати верхівку паркану позаду потвори. Її масивні зігнуті плечі заступили решту кадру.