Розділ «Рівно північ»

Розділ 18

— Та ти не можеш знати, чи він був тут, Кевіне! — нерішуче заперечував містер Делеван, коли вони ввійшли до «Ла-Вердьєр».

Не зважаючи на нього, Кевін рушив одразу до прилавка, де стояла Моллі Дарем. Нудота вже минула, тож вона почувалася значно краще. Ця ситуація тепер здавалася трохи дурнуватою, наче нічне жахіття, від якого відразу прокидаєшся, а заспокоївшись, гадаєш: «І ОЦЕ мене так налякало? Як я могла взагалі подумати, що ОЦЕ зі мною може трапитися, навіть уві сні?»

Коли малий Делеван зупинився біля прилавка, вона, побачивши його вимучене, бліде обличчя, зрозуміла, як можна злякатися. Людину може налякати навіть якесь безглуздя, яке трапилося з нею лише вві сні. Моллі здалося, що вона знову занурилася у власний химерний сон.

Річ у тім, що на обличчі Кевіна Делевана прозирав той самий збайдужілий вираз: наче він був десь дуже далеко звідси.

— Батя Меррілл був тут, — запитав він. — Що він купив?

— Прошу вибачити моєму синові, — сказав містер Делеван. — Він почувається не до…

Тоді він побачив обличчя Моллі й затнувся. Вона виглядала так, наче щойно стала свідком, як людині на заводі відтяло у верстаті руку.

— Ой! — вихопилось у неї. — Хай Бог милує!

— То була плівка? — запитав її Кевін.

— Що з ним не так? — запитала Моллі. — Я знала, що щось не так тієї ж миті, як він увійшов. Що? Невже він… накоїв щось?

«Ісусе, — подумав Джон Делеван. — Він ТАКИ знає. Отже, це все правда».

У ту мить містер Делеван ухвалив героїчне рішення: він остаточно здався, цілковито звірившись на свого сина.

— Саме плівку, правда ж? — допитувався Кевін. Його вольове обличчя картало її за тремтіння і слабкість. — Плівку для «Полароїда». Он звідти, — він указав на експозицію.

— Так. — Її обличчя було білим, мов порцеляна; рештки рум’ян, якими вона підфарбувалася зранку, проступали гарячковими плямами. — Він був таким… дивним. Наче говірка лялька. Що з ним не так? Що…

Кевін крутнувся, попрямувавши назад до батька.

— Мені потрібна камера, — відрізав він. — Потрібна просто зараз. «Полароїд Сан-660». Вони їх мають. На них навіть є знижки. Бачиш?

Попри ухвалене рішення, рот містера Делевана до останку не хотів піддаватися вцілілим решткам здорового глузду.

— Чого… — почав було він, та то й усе, що Кевін дав йому сказати.

— Я не ЗНАЮ чого! — викрикнув він, а Моллі Дарем застогнала. Вона не хотіла виблювати прямо тут. Кевін Делеван був наляканим. Моллі ж зараз найбільше хотілося піти додому й заповзти до ліжка, вкрившись із головою.