Розділ «Рівно північ»

Кевін кивнув.

— Він вельми заможний чоловік, щоб ти знав, та аж ніяк не через ту свою лавку лахмітника. Батя — Касл-Рокська версія Шейлока[278].

— Кого?

— Не зважай. Рано чи пізно ти й так прочитаєш цю п’єсу, якщо освіта ще не зовсім зійшла на пси. Він позичає людям гроші під відсоткові ставки, що вищі, аніж дозволяє закон.

— То чого люди позичають у нього? — спитав Кевін, коли вони крокували до середмістя, йдучи попід деревами, з яких повільно донизу осипалося червоне, пурпурове й золотаве листя.

— Тому що, — кисло промовив містер Делеван, — їм більше нема де.

— Тобто з кредиток жодної користі?

— Щось таке.

— Але ми… ти…

— Так. Зараз справи йдуть добре. Але добре вони не завжди йшли. Коли ми з твоєю матір’ю одружилися, то наші справи були за горами і ланами від «добре».

Він знову замовк на якийсь час, і Кевін не став його зачіпати.

— Тож якось одного року був собі хлопець, який страшенно чванився із «Селтікс»[279], — промовив старший Делеван. Він дивився під ноги, наче боявся наступити на крижину і зламати мамі спину[280]. — Вони мали зійтися в плей-оф із «Філадельфія Севенті-Сіксерс». Вони, тобто Селтікс, за всіма прогнозами мали б перемогти, але того року їхні шанси були не дуже високі. Я передчував, що «Севенті-Сіксерс» утруть їм маку, що то був їхній рік.

Він похапцем зиркнув на сина, ледь не крадучи свій погляд, як той магазинний злодюжка, що потягнув маленький, однак доволі цінний предмет і заховав собі в пальто, і знову втупився поглядом у щілини між бруківкою. Тепер вони крокували вниз по Касл-Гілл, прямуючи до єдиного в місті світлофора на перетині Нижньої Мейн-стрит та Вотермілл-лейн. Батько із сином проминули розв’язку, як тутешні називали місцину, де міст Тін-бридж перетинав струмок Касл. Його конструкція розтинала темно-синє осіннє небо на акуратні геометричні форми.

— Я думаю, саме це передчуття, ця певність, отруює ті нещасні душі, що спускають на вітер власні банківські рахунки, домівки, авто, навіть той одяг, у якому приходять у казино та підпільні покер-салони. Це передчуття, наче ти отримав телеграму від Господа. У мене таке було лише раз, і я вдячний за це Богові.

У ті дні я за компанію з кимось міг зробити якусь несерйозну ставку на футбольний матч чи Світову серію. Щонайбільше, гадаю, доларів п’ять, а зазвичай і ще менше, щось суто символічне, четвертак чи може пачку цигарок.

Цього разу вже Кевін скрадливо зиркнув на батька, тільки от містер Делеван той позирк упіймав.

— Так, у ті дні я ще й курив. Тепер я ані цигарок не палю, ані ставок не роблю. Після останнього разу. Той останній мене зцілив.

Тоді ми з твоєю матір’ю вже зо два роки були одружені. Тебе ще не було. Я працював помічником землеміра, приносячи додому щотижня близько ста шістнадцяти доларів заробітку. Принаймні десь стільки виходило.

Хлопчина, що так чванився із «Селтікс», був одним з інженерів. Він навіть на роботу вдягав зелену спортивну куртку «Селтікс», таку, де ззаду трилисник. За тиждень до плей-оф він безперестану говорив, що хотів би знайти когось настільки хороброго та дурного, хто наважився б поставити на «Севенті-Сіксерс», оскільки він поставив чотириста доларів і дочекатися не міг дивідендів.

Мій внутрішній голос ставав дедалі гучнішим і гучнішим, і в переддень початку чемпіонату я підійшов до нього під час обідньої перерви. Серце вистрибувало з грудей, я був страшенно наляканий.