Розділ «Рівно північ»

Він подивився на звернуті до трибуни обличчя товаришів-ротаріанців і сказав:

— Я намагався розповісти вам про кілька причин, чому я живу й працюю в такому невеликому місті, як Джанкшн-Сіті, і сподіваюся, що в них є якийсь здоровий глузд. Бо коли ні, то я в чималій халепі.

Публіка сприйняла ці слова доброзичливим сміхом (а ще слабким мішаним духом скотчу й бурбону).

Сем рясно пітнів, але почувався доволі непогано. Це дало йому підстави повірити, що у цій справі в нього все вийде на добре. Мікрофон вискнув лише раз, ніхто не вийшов із зали, ніхто не кидався їжею, і лише кілька разів хтось легенько свиснув — і то доволі доброзичливо.

— Гадаю, поет на ім’я Спенсер Майкл Фрі підсумував те, що я намагався сказати, набагато краще, ніж я коли-небудь зміг би зробити сам. Розумієте, майже все, що ми з вами продаємо в маленькому місті, можна купити дешевше в торгових центрах і супермаркетах у великих містах. Такі місця хизуються тим, що в них можна придбати всі товари й послуги, що вам будь-коли знадобляться, а на додачу там іще й паркування безкоштовне. І я думаю, що все це майже правда. Але заклади в маленьких містах усе одно мають дещо таке, чого в супермаркетах і торгових центрах не знайдеш, і саме про це говорить містер Фрі у своєму вірші. Вірш цей не дуже великий, але говорить він чимало. Ось він.

Нічого на світі нема важливіш

За дружній дотик руки.

Він душу людську зігріє певніш,

Ніж вогнище й повні чарки.

Бо вогнище згасне, як ранок прийде,

І чарка колись спорожніє.

Але дотик руки і голосу звук

Завжди нам серце зігріють.

Сем підвів очі від аркуша і вдруге за день здивувався, що сказав точнісінько те, що мав на думці. Раптом він відчув, що його серце наповнюється щастям і простою вдячністю. Йому було приємно дізнатися, що в нього ще й досі є серце, що рутина сірих днів не засушила його, але ще приємніше було переконатися, що воно й досі здатне промовляти його вустами.

— Ми, ділові люди в маленькому місті, якраз і пропонуємо цей дружній дотик. З одного боку, це небагато… але з іншого — це все на світі. Я точно знаю, що саме це мене тут і тримає. Я хочу побажати Дивовижному Джо, який мав сьогодні виступати, якнайскорішого одужання; ще хочу подякувати Крейґові Джонсу за те, що попросив мене підмінити Джо; і, нарешті, я хочу подякувати вам усім за те, що так терпляче слухали цей нуднуватий виступ. Отож… дякую вам.

Оплески залунали ще до того, як Сем закінчив останнє речення; вони наростали, коли він збирав ті кілька аркушів тексту, які надрукувала Наомі і які він виправляв після обіду; коли він, здивований реакцією публіки, сідав на своє місце, оплески наросли до крещендо.

«Ну, це через пійло, — сказав Сем собі. — Вони аплодували б тобі, навіть якби ти розповів, що кинув палити після того, коли повірив в Ісуса на презентації посуду».

Тоді всі почали зводитися на ноги, а Сем подумав, що, певно, говорив надто довго і їм закортіло розім’ятися. Але вони й далі плескали долонями, а ще Сем побачив, як метеляє до нього руками Крейґ Джонс. За мить Сем зрозумів: Крейґ хотів, щоб Сем підвівся і вклонився публіці.

Він покрутив пальцем біля скроні: «Та ти сказився!»

Крейґ виразно похитав головою і почав так енергійно махати руками, що став схожим на проповідника, коли той заохочує вірян співати голосніше.