Розділ «Рівно північ»

ДОТРИМУЙТЕСЯ, БУДЬ ЛАСКА, ТИШІ

а містив один незаперечний наказ:

ТИХО!

— Крім того — усе ж залежить від тлумачення, чи не так?

— Мабуть, що так, — погодився Сем. Йому здавалося, що його заманюють — і дуже вміло — у таке місце, де в нього не буде моральної опори під ногами, і поле діалектичного бою знову залишиться за Арделією Лорц. Він гадав, що для неї це далеко не первина, і через це затявся. — Але мені ті плакати здалися дещо надмірними.

— Невже? — ввічливо спитала вона. Тепер вони вже стояли назовні коло дверей.

— Так. Страшними. — Він наважився і сказав так, як думав. — Недоречними для місця, куди приходять малі діти.

Семові здалося, що його слова не прозвучали тирадою обуреного фарисея чи святенника, і це його втішило.

Вона усміхалася, і та усмішка дратувала його.

— Ти не перший, хто висловив таку думку, Семе. Бездітні дорослі нечасто заходять до дитячої зали, але іноді вони туди таки потрапляють — дядьки, тітоньки, кавалери матерів-одиначок, яким довелося забирати дитину… або ті, котрі шукають мене, Семе, як оце ти.

«Люди, яким припекло, — казали її холодні сіро-блакитні очі. — Ті, що прийшли по допомогу, а щойно отримали її, починають критикувати те, як ведуться справи в Громадській бібліотеці Джанкшн-Сіті. Те, як я веду справи в Громадській бібліотеці Джанкшн-Сіті».

— Вам, певно, здається, що я дарма пхаю свого п’ятака, — миролюбно додав Сем. Він почувався геть не миролюбно — насправді він раптом утратив усю миролюбність, — але це була ще одна професійна звичка, якою Сем зараз прикрився, ніби плащем.

— Анітрохи. Просто мені здається, що ти не розумієш. Минулого літа, Семе, у нас було опитування — це частина щорічної програми літнього читання. Ми називаємо її «Читальною гарячкою Джанкшн-Сіті», і кожна дитина отримує один голос за кожну прочитану книжку. Це одна зі стратегій заохочення дітей до читання, які ми розробили за багато років. Як ти розумієш, це один із наших найважливіших обов’язків.

«Ми знаємо, що робимо, — повідомив йому її незмигний погляд. — І я тобі дуже ввічливо на це натякаю. Особливо зважаючи на те, що ти, котрий уперше в житті переступив цей поріг, почав поливати все навколо зауваженнями, ледве встромивши сюди голову».

Сем відчув непевність і слабкість свого становища. Діалектичне поле бою ще не залишилося за цією Лорц — принаймні не повністю, — але Сем визнав факт свого відступу.

— Згідно з результатами опитування, минулого літа найпопулярнішим фільмом серед дітей став «Кошмар на вулиці В’язів 5». Їхня улюблена музична група зветься «Ґанз-н-роузес» — вони випередили когось на ім’я Оззі Озборн, котрий, як я зрозуміла, здобув собі репутацію, відкушуючи на концертах голови живим тваринам. Їхнім улюбленим романом стала «Пісня Лебедя», недавно видана в м’якій обкладинці. Це роман жахів, який написав Роберт Маккамон. Ми не можемо її настачитися, Семе. Кожен новий примірник вони за кілька тижнів зачитують до дірок. Один примірник ми віддали загорнути у «Вайнабайнд»[222], але його, звісно, вкрали. Хтось із поганих дітей. — Її губи стислися в тоненьку лінію. — Другим за популярністю виявився роман жахів про інцест і вбивство дитини під назвою «Квіти на горищі»[223]. До того ця книжка була переможцем п’ять років поспіль. Дехто з дітей навіть голосував за «Пейтон-Плейс»[224]! — Вона суворо подивилася на Сема. — Особисто я не бачила жодного з «Кошмару на вулиці В’язів». Я ніколи не чула записів Оззі Озборна і не маю до того найменшої охоти, як і до читання романів Роберта Маккамона, Стівена Кінга чи В.К. Ендрюс. Ти розумієш, для чого я це розповідаю, Семе?

— Здається, розумію. Ви кажете, що було б нечесно… — він пошукав потрібного слова і знайшов його — узурпувати смаки дітей.

Вона осяйно усміхнулася — крім очей, що знову, здавалося, поступилися місцем монетам.

— Почасти так, але це не все. Плакати в дитячій залі — як милі, несуперечливі, так і ті, що збентежили тебе — надійшли від Асоціації бібліотек Айови. АБА є членом Асоціації бібліотек Середнього Заходу, а та, своєю чергою, — членом Національної асоціації бібліотек, що переважно отримує фінансування з податків. Від простого громадянина — тобто від мене. І від тебе.

Сем переступав з ноги на ногу. Він не хотів слухати лекцію на тему «Як бібліотеки працюють на вас» увесь полудень, але ж він сам напросився. Певно, що сам. Єдине, у чому він тепер абсолютно не сумнівався, було те, що Арделія Лорц подобається йому чимдалі менше.