Розділ «Рівно північ»

— Та в сраці вам! — і Ґерда розреготалася, щоб показати — це вона так жартує. Робітники в брудно-оливкових комбінезонах розсміялися разом із нею. На мить Морт пошкодував, що в нього нема великого-великого револьвера, одного з тих, які Паскудний Гаррі носив під своїми твідовими піджаками. Бум-бам-блам — і може, тут би запанував сякий-такий лад. — Зараз буде, Морте.

— Дякую.

Коли вона принесла омлет із грінками, кавою й апельсиновим соком, то вже тихішим голосом сказала:

— Чула про твоє розлучення. Співчуваю.

Рукою, що майже не тремтіла, він підніс кухоль із кавою до губ.

— Дякую, Ґердо.

— Ти дбаєш про себе?

— Ну… намагаюся.

— Бо вигляд у тебе трохи нездоровий.

— Іноді важкувато буває заснути вночі. Я ще не звик до тиші.

— Дурниці. Ти не звик спати сам, от до чого ти не звик. Але чоловік не мусить вічно спати сам, Морте, лише тому, що його жінка не вміла цінувати те добре, що мала. Ти не ображайся, що я так із тобою говорю…

— Я не ображаюсь, — сказав Морт. Але насправді він був проти. Бо з Ґерди Бові, на його думку, була гівняна Енн Лендерс[206].

— …але ти єдиний відомий письменник, який є в цьому містечку.

— Та я думаю, воно й на краще.

Розсміявшись, вона вщипнула його за вухо. А в Морта промайнула думка, що б сказали здоровані в брудно-оливкових комбінезонах, якби він зараз укусив ту руку, яка його вщипнула. Потужна привабливість цієї ідеї трохи його шокувала. Вони що, всі базікають про нього й Емі? Хтось каже, що вона не вміла цінувати те добре, що мала, інші докидають, що нещасній жінці набридло жити з божевільним і вона вирішила втекти, і жоден із них ніхуя не розуміє, про що вони говорять чи які в них із Емі насправді були стосунки, коли все було добре. Звісно, базікають, стомлено подумав він. Це те, що в людей виходить найкраще. Гучні розмови про людей, чиї імена вони читали в газетах.

Подивившись на омлет, Морт зрозумів, що їсти перехотілося.

Та все одно покопирсався в ньому виделкою і зумів якось заштовхнути більшу частину порції собі в горлянку. День попереду мав бути важким. І опінія Ґерди Бові щодо його зовнішнього вигляду та особистого життя цього не змінить.

Коли Морт доїв, розплатився за сніданок та газету і вийшов із крамниці (робітники комунального господарства всім кагалом звалили ще п’ять хвилин тому, а один затримався, щоб попросити автограф для небоги на її день народження), було п’ять хвилин по дев’ятій. Він посидів за кермом, погортав газету, шукаючи статтю про будинок у Деррі, й таки знайшов — на третій сторінці. «ПОЖЕЖНІ ІНСПЕКТОРИ В ДЕРРІ ЗАЯВЛЯЮТЬ, ЩО ЗАЧІПОК У СПРАВІ ПРО ПІДПАЛ БУДИНКУ РЕЙНІ НЕМАЄ» — проголошував заголовок. Сама стаття була всього на півшпальти. І останнє речення звучало так: «Узяти коментар у письменника Мортона Рейні, відомого такими бестселерами, як «Син катеринщика» та «Сімейство Делакурт», не вдалося». А це означало, що Емі не дала їм номер у Ташморі. Чудово. Він подякує за це, коли розмовлятиме з нею пізніше.

На першому місці зараз Том Ґрінліф. Коли він під’їде до методистської церкви, буде вже майже двадцять по дев’ятій. Майже пів на десяту. Морт завів «б’юїк» і рушив.

33