Розділ «Рівно північ»

— Дівчинка також померла. Дайна. Лорел була з нею до кінця. Вона тримається дуже добре. Їй подобалася ця дівчинка. І мені також.

Браян кивнув. Його це не здивувало — рана в дівчинки була такого характеру, що потребувала негайного втручання лікарів у відділенні термінової допомоги, і навіть тоді перспективи безсумнівно залишалися б туманними, — але все одно йому ніби каменем привалило серце. Йому також подобалася Дайна, і він вірив так само, як вірила Лорел — що ця дівчинка, як ніхто інший, забезпечила якимсь чином їм можливість досі залишатись живими. Щось вона таке зробила з містером Тумі, використала його в якийсь дивний спосіб… хоча Браян мав підозру, що глибоко в душі містер Тумі не був проти його використання таким чином. Отже, якщо її смерть є певним знаком, то знаком найгіршого ґатунку.

— Так їй і не судилося потрапити на операцію, — сказав він.

— Так.

— Але Лорел в порядку?

— Більш-менш.

— Вона вам подобається, чи не так?

— Так, — сказав Нік. — Мої приятелі реготали б з цього, але вона мені дійсно подобається. Вона трохи тонкосльоза, але має стійку вдачу.

Браян кивнув:

— Ну, якщо ми повернемося, бажаю вам усього якнайкращого.

— Дякую. — Нік знову сів у крісло другого пілота. — Я й далі обдумував те питання, яке ви мені поставили. Про те, що я робитиму, якщо ми виберемося з цієї халепи… тобто, крім того, що поведу на вечерю чарівну Лорел. Гадаю, я врешті-решт міг би завершити полювання на містера О’Бенйона. Як мені вбачається, він не вельми відрізняється від нашого приятеля Тумі.

— Дайна просила вас залишити містера Тумі живим, — докинув Браян. — Можливо, це те, що вам варто взяти за зразок.

Нік кивнув. Він зробив це так, немов голова в нього стала занадто важкою для шиї.

— Можливо, варто.

— Послухайте, Ніку, я вас покликав сюди, бо, якщо Бобова проріха в часі дійсно існує, ми зараз наближаємося до того місця, де крізь неї проскочили. Ми будемо нести вахту тут, на марсі, разом, ви і я. Ви берете собі сектор з правим бортом і правим центром; я візьму лівий і лівий центр. Якщо побачите бодай щось схоже на проріху в часі, гукайте.

Нік вилупився на Браяна широко розплющеними, невинними очима.

— Ми шукаємо проріху в часі аби-яка-трапиться, чи ви вважаєте, що вона мусить бути якогось більш-менш заїбистистого типу, друже?

— Дуже смішно. — Втім, Браян відчув, що мимовільна усмішка торкнулася його губ. — Я не маю жодного уявлення ні яким чином вона може виглядати, ні навіть чи нам вдасться взагалі її помітити. Якщо ні, ми потрапимо в пекло к лихій годині, якщо вона посунулася вбік або якщо змінилася її висота. Шукати голку в копиці сіна — дитяча гра порівняно з цим.

— А як щодо радару?

Браян показав на кольоровий монітор радара «Ар-Сі-Ей».